Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Сад Гетсиманський

Коли  заходила довша пауза, не  гримали засуви в  коридорі, не гупали противні кроки, люди  пробували дрімати, принаймні  удавали, що  дрімають. Тоді  заходила зловісна, гнітюча тиша. Під  час  однієї такої паузи, коли здавалося, що  вся  камера справді поринула в бентежне, дрімливе забуття, раптом в коридорі задудніли кроки і голосно залунав дитячий плач  — плач  немовляти:

— Ува!..  Ува!..  Ува!..

Біля самісіньких дверей. Проходили мимо — тупотіли кроки — одні  легкі, жіночі, другі  тяжкі, солдатські.

В  камері всі  скинулись і завмерли. Широко витріщені дивилися один на одного, а тоді десь крізь стіну, намагались її проглянути, обличчя зблідли й  витягнулись, вуха  наставились на  звук  — не  одному прийшло в  голову страшне, приголомшуюче:

«Чи  не  моя?!  Чи  не  моя?!»

А плач  ішов, віддалявся по  коридору:

— Ува...  Ува...  Ува...

Тиша. І раптом в тій тиші понурий, саркастичний голос десь  з кутка, з людського звалища:

— Ага-а!!!  Попався!.. Старий,  злосний  враг   народа!

Ага!..

То було, як обухом по і так оглушених головах. Але ніхто не  засміявся.

«Чи  не  моя?!!  Чи  не  моя?!.»

А збоку біля  Андрія хтось  істеричним шепотом до свого сусіда:

— Отак... Отак беруть груди... дівочі голі  груди  у руку... отак! Відтягують, а тоді отак  б’ють  ребром долоні! «Признавайся, трам-трам-тарарам!..» А з сосків бризкає кров... — «Рубають банки», — рипить зубами другий. — «Признавайся!» — каже перший і, обхопивши голову руками в божевільному відчаї  чи люті, занурюється обличчям в ганчір’я на  підлозі, плечі його   ходять ходором.  Сусід   його   рипить зубами, й спльовує, і, зітхнувши, шепоче сам  до себе:

— І признається...

Цього всього не  можна й витерпіти, і люди ці всі давно були  б по  божевільнях, коли б не  одна  людська риса, і не взагалі  «людська»,  а  риса совєтської людини,  яка   давно навчилася до  всього ставитися  з  глумом, з  презирливою іронією, з  насмішкою. Ось  одного вкидають до  камери... Вкидають в повному розумінні цього слова, взявши за руки й за ноги, як колоду за сучки, бо він вже тими конечностями не  володіє, він  непритомний від побоїв. Вкинули, закрили двері  й пішли. Тиша. Людина лежить біля  дверей на цементовій підлозі пластом, нерухомо, горілиць, заплющивши очі й  тяжко дихаючи. З  уст  її  стікає смужка крові. Тиша. Аж ось  з  протилежного кутка камери хтось  питає тремтячим голосом, хтось  із друзів:

— Ну  що, Пилипе? Як  там?

Людина біля  дверей з мукою розкриває рота, ворушить губами і:

— Та...  кажуть... не  тільний, а телись!..

— А ти  ж?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 59. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи