Дійшовши цього висновку, Андрій зробив тверду постанову: добиватися згідно із законом за всяку ціну обізнання з матеріалами «справи». Добиватися згідно із законом очних ставок з усіма тими, хто свідчив чи буде свідчити на нього. У наслідку — справа буде до кінця ясна і він знатиме, що йому робити.
Зробивши цю постанову, Андрій посміхнувся про себе:
«Який ти все-таки дурень! Так, ніби те все від тебе залежить! Коли ж методика слідства зовсім інша й не на те направлена, щоб ти міг боронитися. Логіка, яка тут існує й про яку тебе так добре «поінформовано», геть виключає все вище ухвалене!»
Після того, зітхнувши, Андрій облишив сізіфову працю й більше до неї не повертався. Життя йому готує багато несподіванок, але передбачити їх, як і виключити, поза його волею. Він лишає собі віру в те, в що вірить, а решта може бути собі, як хоче. Головне — не дати ту віру погасити. Якщо ж вони всі її погасять... Якщо погасять...
Але от саме цього й не може бути!
Ось саме це й є головне.
Решта — єрунда все.
І, перекресливши таке безнадійне гарцювання думки, Андрій переходить до іншого. Він переключає свої думки зовсім на інше. Він їх переводить, як переводять поїзд з одних рейок на інші, — виводить з тупика на широкий простір і пускає по квітучій долині мрій... Нехай іде...
Холодні стіни карцеру лишилися самі по собі. Їх не існує. Існує інше. Сліпуче у своїй реальності, до болю чітке, животрепетне, як саме життя. Ні, більше — як життя, помножене на любов, на тугу за втраченим, на жагуче бажання його повернути. Повернути хоч так... І життя повертається, розганяючи темряву, розсуваючи понурі цементні мури.
Дюралюмінієвий літак піднімається в небо. Він підноситься з рокотом і пливе понад білими хмарами, пролітає в сліпучій блакиті, несучи горде людське серце над світом.
Далеко внизу коливається сіра земля, як розстелена мапа в тумані. Земля з тюрмами й з усією людською мізерією.
Андрієве серце упивається волею, радістю лету, гордістю небесної високості, тріумфом звитяжця, що здійснив думи Ікара, піднісшись в зеніт... В його душі, як у чарівній призмі, ні, як у могутньому акумуляторі, зібрались і вибуяли, дійшовши завершення, думи й прагнення людського генія за довгі тисячоліття, і він став не тільки його спадкоємцем, а гордим знаменосцем і довершувачем... Все, що було в людині кращого за всю її історію, вбудувало ці крила. В тому числі тут частка і його душі, його мозку, його волі, його творчої гордості...
Сонце блищить на крилах, космос пливе й обертається назустріч...
Внизу пливе земля й губиться в тумані... Там стоїть карцер — мізерна-наймізерніша цементна скринька... І бережуть її великіни, сергєєви, фреї й сафигіни, присвятивши тому все своє життя, — осуга людської історії, випадково названа людським іменем. Вони бережуть! Вони думають про ту скриньку вдень і вночі! Світ для них зійшовся біля цієї купки піщинок і цегли!.. Андрієва душа тріумфує — бережіть, бережіть!.. Андрієва душа тріумфує й шугає над світом... пливе над морями, над пасмами гір... Над квітучими долинами... Над золотими пустелями... Над малахітовими жилами рік... Над материками й архіпелагами... Над безоднями океанів, де зійшлася докупи синява гори й низу й літак обертається, роблячи в ній мертві петлі, проходячи її наскрізь. Синява й синява... і знову гори, і знову пустелі й ріки...
Планета. Під ним його планета, така рідна, так добре знана, вивчена по книгах і спізнана колись з високостей, а на ній маленька латочка його землі, яку він найбільше любить... І через те збудовано на ній карцер — скриньку для волелюбних і гордих... Літак робить петлі над підлотою й зненавистю...
І довго Андрій шугав на крилах... Аж поки хтось не каже схвильовано в самісіньке його серце:
— Я тебе замчу давай літаком чорт його зна й куди!
Це Сергій, найменший брат, авіатор. Брат...
Тоді літак здригається й іде вниз штопором. Йде в синю безодню з головокрутною швидкістю... Удар! Сліпучі гейзери пари, й вогню, і... болю в душі...
Голос, що вчувся, такий був чіткий, такий до галюцинації виразний... Брат! Може, він думає, може, він оце про нього думає?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 52. Приємного читання.
TextBook