Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Сад Гетсиманський

Зразу, як Андрія вкинули в цей мішок, він сів на дерев’яну приступку в блаженній позі, відкинув ноги й руки і поплив на вогненній гойдалці. Спав? Може, й спав. Якщо вогненна, веселкова феєрія це  був  сон, значить, він  спав. Спав феєричним, глибоким сном, так, ніби потрапив у міжзоряний, космічний простір. Проснувся — була  чорнота, ніч, і  він знову заплющив очі.  Проснувся — та  сама   чорнота, ніч, лише хтось  штовхає його  під боки — то наглядач совав йому пайку хліба  й воду в алюмінієвім кухлику. Він, видно, гукав його  у віконечко, але  не  міг розбудити, тоді  відчинив двері й взявся будити ґрунтовніше:

— Агов! Ти що, мертвий?! Спиш... Ну  ти, брат, і спиш!..

Ніззя спати... Лопай от.

В карцері було  хвилину сіро, поки наглядач не  закрив дверей.

Андрій випив воду, з’їв  жадібно за  один раз  увесь  хліб і знову пірнув у вогонь. Сердитий наглядач хоч  і закричав, але  не  турбував.

Як  там  іде час  — невідомо. Дні  й ночі  безнадійно переплутались, обернені в суцільну чорноту, що  існувала поза Андрієвою свідомістю.

Мабуть, він таки спав, і спав довго, бо мав враження, що прокинувся і що  наспався донесхочу — відіспався за  весь час  сидіння в  цій  тюрмі. Хоч  стан   напівсонливості, стан психічного трансу тривав далі.  Потім сонливість минула, а прийшло безсоння. Він, ніби протверезів, вогненне море увійшло в  береги свідомості, та  свідомість була  спокійна, лише загострена надміру. Заплющивши  очі  (бо  вони  тут були  йому ні  до  чого), Андрій сидів і думав. Він, власне, був  зовсім не  в цій  камері, не  в цьому мішку кам’яному... Хіба (навіть такий) кам’яний мішок може втримати людську душу?  Андрій мандрував на  волі... Мертва тиша й  спокій дозволяли геть  цілком від  усього абстрагуватися  й  жити іншим життям, десь  там, в усьому світі... В минулому, теперішньому й майбутньому...

До темряви й до реального стану повертала його  ломота в кістках від безконечного сидіння. Тоді  він вставав і стояв, погойдувався, щоб  розворушити кістки та пожвавити кровообіг. Погойдавшись,  знову сідав  і продовжував обірвану мандрівку своєї душі...

Ні, таки гарна річ цей  карцер! Цікаво, що  задумав інженер  Н., коли будував цей  карцер? Треба спитати його, він там  сидить у  сорок дев’ятій камері й  нудиться, тіпається душею від жаху, сходить потом і годує  блощиць...

За  дверима нудиться коридорний, чути  його  кроки, як він  мляво човгає повз двері  — сюди й  туди.  Вони — вартові — там змінюються кілька разів  на день, і всі вони різної вдачі, та Андрій сидить все один. Найприємнішою деталлю цього карцеру є, мабуть, те, що  в  дверях немає «вовчка», отого зрадливого ока, що  все  пильнує за вами, й невідомо, коли саме  воно дивиться, а коли спить. Тут справа простіша, бо крізь вовчок у темряву не  заглянеш. Коли коридорному треба глянути, що  робить в’язень, він  піднімає сукнину на віконечку й  зазирає,  можна бачити навіть обличчя й  очі того  коридорного.

Серед наглядачів, на  загал  злих, є один добрий. Він  має негарне, шрамисте обличчя, ніс, як  ріпа, кострубаті брови і  взагалі  весь   якийсь  кострубатий і  необтесаний.  Йому, мабуть, особливо  нудно.  Ось   він   відслоняє сукнинку й дивиться на  Андрія:

— Сидиш? — питає він  суворо, сховавши в  очах  смішинку.

— Сиджу...

— Гм... Ну  сиди, сиди... — і опускає запинальце.

Через якийсь час, після нудного слонячого тупцювання сюди й туди, він  знову піднімає запинальце:

— Сидиш?

— Сиджу...

— Гм... І за що  ж тебе  посадили?

Андрій зітхає  апатично:

— Не  знаю...

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 50. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи