До темряви й до реального стану повертала його ломота в кістках від безконечного сидіння. Тоді він вставав і стояв, погойдувався, щоб розворушити кістки та пожвавити кровообіг. Погойдавшись, знову сідав і продовжував обірвану мандрівку своєї душі...
Ні, таки гарна річ цей карцер! Цікаво, що задумав інженер Н., коли будував цей карцер? Треба спитати його, він там сидить у сорок дев’ятій камері й нудиться, тіпається душею від жаху, сходить потом і годує блощиць...
За дверима нудиться коридорний, чути його кроки, як він мляво човгає повз двері — сюди й туди. Вони — вартові — там змінюються кілька разів на день, і всі вони різної вдачі, та Андрій сидить все один. Найприємнішою деталлю цього карцеру є, мабуть, те, що в дверях немає «вовчка», отого зрадливого ока, що все пильнує за вами, й невідомо, коли саме воно дивиться, а коли спить. Тут справа простіша, бо крізь вовчок у темряву не заглянеш. Коли коридорному треба глянути, що робить в’язень, він піднімає сукнину на віконечку й зазирає, можна бачити навіть обличчя й очі того коридорного.
Серед наглядачів, на загал злих, є один добрий. Він має негарне, шрамисте обличчя, ніс, як ріпа, кострубаті брови і взагалі весь якийсь кострубатий і необтесаний. Йому, мабуть, особливо нудно. Ось він відслоняє сукнинку й дивиться на Андрія:
— Сидиш? — питає він суворо, сховавши в очах смішинку.
— Сиджу...
— Гм... Ну сиди, сиди... — і опускає запинальце.
Через якийсь час, після нудного слонячого тупцювання сюди й туди, він знову піднімає запинальце:
— Сидиш?
— Сиджу...
— Гм... І за що ж тебе посадили?
Андрій зітхає апатично:
— Не знаю...
— Ге-ге... Не знаєш... — добродушна іронія, видно, він знає добре, за що Андрія посадили до карцеру, і це його веселить. — Ну сиди, сиди...
Минає якийсь час — вартовому нудно. Його щось тягне до запинальця, і він піднімає його:
— Ти чого куриш?! — раптом запитує він суворо, мовби зловив на злочині.
Андрій щиро дивується:
— Я не курю.
— Гм... Не курю... Ну, так хочеш курити! Знаєм ми вас!..
— А... Це можливо...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 50. Приємного читання.