— І мати твоя б...
— І батько твій б...
— І брати твої б...
— І сам ти б... кров!.. — відхаркнув і з усієї сили плюнув Андрієві в обличчя. Андрієві потемніло в очах. Він весь затрясся. Кров ударила в очі, і вся втрачена, несамовита його сила струснула всім його єством, воскресши на мить. Він бентежно шарпнув стілець і з усього маху вдарив Великіна наосліп... Великін встиг обернутись, і удар прийшовся вздовж спини... Бідолаха розпростерся на підлозі, вдарившись обличчям об плінтус... Сергєєв шарпнув за шухляду стола й вихопив браунінг...
«Застрелить», — майнула думка в Андрієвій голові, але він випростався назустріч, весь тремтячи від дикого, бентежного гніву й тримаючи стілець, від якого відлетіла ніжка. Він не здавав собі справи, він не пам’ятав себе, клекотів і тіпався весь, як божевільний, спостерігаючи, як Великін намагався звестись і не міг, оглушений, з розбитим об плінтус обличчям...
У цей час стукнули двері й увійшов Фрей.
— Що таке? В чому справа? — зблід Фрей, побачивши несподіване видовище.
— Слухайте, начальник групи!.. — захрипів Андрій, весь тіпаючись і все ще тримаючи надбитий стілець за спинку. — Ви мене можете мучити. Ви мене можете порізати на шматки й з’їсти з сіллю чи без солі... Це ваша справа... Але хто дав право... ось цьому... зневажати честь моєї матері, мого батька?! Вони темні й неписьменні — це так... Вони прості й непомітні люди — це так... Але вони ті, іменем чиїм ви правите! Вони ті, іменем яких і кров’ю яких ви правите!
Щось було в Андрієві таке несамовите в усій його змученій, до краю виснаженій постаті, опанованій лихоманкою, в тих його безтямних словах, що Фрей, ошелешений, відступив на крок назад. Підвів брови. Подивився на Великіна, що ніяк не міг звестися... Потім підійшов до Сергєєва... Мабуть, Сергєєв вважав за свій службовий обов’язок розповісти все, як було. Вони пошепотіли якусь мить. Фрей насупився. Потім Фрей натисне ґудзика сигналізації...
«Ну от, — шарпнув Андрій глибоко повітря в змучені груди. — І все... Тепер все. Зараз ускочать юрбою аргати й геть розтопчуть його... Нарешті, все!..»
До кімнати увійшов один оперативник, лише один. Фрей подивився якусь мить на Андрія. Потім написав записку й дав її оперативникові, показавши на Андрія:
— Візьміть... — і по хвилі з притиском проговорив ні до кого й до всіх зразу, як присуд, що не підпадає апеляції: — Двадцять діб карцеру!..
Андрій полегшено зітхнув і випустив із задубілої руки стілець.
VII
Вогонь цвіте... Веселковими, помноженими в безконечність розчахнутою психікою, як кольорова гама поставленими під різними кутами люстрами, цвіте сліпучими протуберанцями, квітами, деталями облич, речей, спогадів, уривками фраз, дзвіночками сміху, побитого на скалки і зліпленого в химерну мозаїку, як гірська луна; цвіте сліпучою синявою неба, золотом степів, зеленню лук і гаїв... Вогонь цвіте... Він розливається морем, і по тому морю пливе, захлинається бризками заколисана душа, звільнена від тяжкого напруження... Напнуті до останньої грані нерви раптом обм’якли, гальма попущено, й нерви відходять, як відходять зашпори в пальцях, спочивають у блаженному трансі... Лише мозок, перевтомлений мозок гуготить в шаленому русі, пересягнувши всі грані реального... Вогонь цвіте... Інерція безлічі напрямків того руху, що мали місце за все життя, раптом воскресли, ожили всі напрямки думки, і вона, виведена з останньої колії, з найбільшої напруги останніх днів, як паротяг з рейок, втратила контроль й пішла найхимернішими зигзагами... Все життя раптом вмістилося в одному моменті всіма своїми площинами, всіма своїми деталями, всіма своїми звуками й кольорами, хоч голова і все тіло були зовсім нерухомі... Ба, то як для стороннього спостерігача! Для Андрія ж здавалось, що вік шалено рухається, як комета в міжзоряних просторах, гойдається, пливе по вогненному морю, живе так, як ніколи ще не жив, серед веселкового шалу, в блаженному божественному мерехкотінні...
Ах, яке це щастя і яка це все-таки розкіш — карцер!
Два метри вздовж, півтора метри впоперек — такий собі кам’яний мішок, без вікна, без ліжка і без ніякої вентиляції, але й без слідчого! Неосвітлений, але й без пекельної лампи! З маленькою лише дерев’яною приступкою, щоб сидіти, але й без проклятого стільця з його ріжечком! Він закритий від зовнішнього лементу залізними дверима, а в них віконечко. Те віконечко заґратоване й завішене ззовні (від коридора) чорною сукнинкою. З карцеру виходить повітря, і та сукниночка злегка гойдається.
Чотириста грамів хліба, кухлик води, темрява, й тиша, і спокій. І самота. Ні, яка це все-таки чудесна річ — карцер! Чи могло прийти будівничому в голову, коли він проектував цю тюрму і визначив у ній найгіршу точку, що ця точка, це місце тяжкої покути стане найщасливішим місцем у всій тюрмі і в усій цій споруді на Раднаркомівській?
В ній можна сидіти — безконечно сидіти, відпочивати душею й тілом і безконечно думати, думати, думати, мріяти. А головне — нічого не чути й не бачити, задивившись у вогненний спектр. Забути все, знаючи наперед, що 20 днів — (двадцять довгих днів! Ціле життя!) — забезпечені за вами, належать вам, тільки вам.
Андрій усім своїм єством радів, що потрапив у карцер, та ще на такий довгий термін, і вважав це за благословення Боже. Це несподівана милість фортуни. Мабуть, Петровський за нього молився. Адже ж це порятунок для нього. Чотириста грамів хліба — це досить не тільки для того, щоб не вмерти, але це досить для того, щоб трохи віджити фізично. Тиші ж, і спокою, та цієї самоти цілком досить, щоб ожити душею, відпочити, прийти до пам’яті. Ніяких грюкотів, ніякої шарпанини і тверда певність, що їх не буде цілі двадцять днів, — це після всього, що було, для Андрія дорівнює справжньому курортові. Він навіть не поцікавився тим, що немає на чому спати (в камері теж немає), ані не турбувався тим, що тут треба весь час сидіти (в камері теж треба весь час сидіти!)... Правда, тут при бажанні можна й лягти, тільки ж лягати на вогку цементну підлогу — для цього треба бути божевільним, але лягати можна, якщо хочеш вкоротити собі віку, допомагаючи слідчим.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 49. Приємного читання.
TextBook