Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Андрій хотів  чемно запитати в  Сафигіна, як  там  йому полюється на  його  — Андрієвих — сагах, але  в цей  час  закричав несамовито Великін:

— Встать! Підійти до столу!..

Андрієві не  лишалося поки що   нічого, як   підійти  до столу.

Великін умочив ручку  в чорнило й подав йому:

— Будь  ласка... Ось  тут...  Ну?!  Підписуй!

І одноразово з Великіним почали напосідати всі:

— Підписуй!  Пиши!  Ну  ж!  Ну!  — кричать всі  так, наче везуть  тяжкий віз  нагору.

— Пиши, гад!  — не  витерпів і  схопив дубову   палицю Великін.

Андрій зблід. Подивився  по  черзі   —  на  Сафигіна, на Фрея, на  Сергєєва,  на  Великінову  руку   з  палкою  —  і... зламав перо об  стіл.

Запанувала тиша. Фрей  натис на  ґудзик  електричної сигналізації. Тиша.  Сафигін  став   у  позу, заклавши  руки за спину й нагнувши, як  бик, голову... В коридорі швидко затупотіли ноги, і одразу за тим  до кімнати вдерлося чотири  «молотобойці» — особливо добірні хлопці з  кулаками, як  довбня... Як  тільки хлопці влетіли до  кімнати, Сафигін ударом ноги звалив Андрія на  підлогу... і пішла карусель. Чотири молотобойці розпластали Андрія на  підлозі перед столом, Сергєєв поклав протокол на  столі  скраєчку, а біля нього нову  ручку  з цілим пером, а тоді Сафигін з Великіним залізли на  стіл, приготувавшись стрибати звідти на  Андрія, й майже в один голос прокричали:

— Ну?! Підпишеш?! Підпишеш?! — раз!..  Підпишеш? — два!..

Андрій дивився  на   них   несамовитими  очима,  відчуваючи свою смерть, схлипнув безпомічно і, коли вже  вгорі ноги відірвалися від  столу, встиг крикнути божевільно й розпачливо:

— Стрибай, г а д, на  груди?!!  — І в ту ж мить шарпнув руки, вирвав їх  з-під колін тих, що  тримали, схрестив на животі і піддав всім  тулубом назустріч... Сафигін сковзнув чоботом і покотився по підлозі, Великін теж упав, скинутий ривком саме  в  той  момент, коли його  ноги вдарилися об груди.

Зчинилось ревище. Чотири молотобойці насіли на  руки з усієї  сили, а Сафигін і Великін полізли знову на  стіл, божевільно матюкаючись. Андрій бився одчайдушно, панічно, по-звірячому  ревучи й  намагаючись вирватись із  залізних лабет. Але  гай-гай... Вони ще  раз  стрибнули...

Кінчилося все  тим, що  Андрієві зламали ребро й  непритомного вкинули до камери сорок дев’ятої...

Протокол лишився на  столі  непідписаний...

І на  цей  раз  непідписаний.