— А-а... — скривився Великін. — Ти, може б, хотів і мене посадити на лаву підсудних? Тихіше на поворотах... — при цих словах Великін метнув злим оком на Фрея і відкарбував: — Вдруге за тебе не буде кому заступитися!.. Ха-ха-ха!..
Очевидно, Фреєві було вкручено хвоста за його великодушність, проявлену шістнадцять днів тому. Це Андрій збагнув з недвозначного натяку Великіна.
— Слухайте, Чумак, — кинув понуро Сафигін, — якщо ви любите свою матір, а ви її любите, як і вона вас, — то покиньте опиратись і робіть те, що вам пропонують... Ви пам’ятаєте мою пораду ще там?..
Андрій спалахнув, він хотів сказати божевільну фразу: «Так, я пам’ятаю й безмежно здивований, що ти такий хам!», але стримався й замість того меланхолійно промовив:
— Я взагалі добре пам’ятаю всю нашу розмову «там»...
— От і чудесно, — глузливо засміявся Сафигін. — Але ви забули одну деталь, ви її добре пригадайте — і тоді ви перестанете опиратись...
Андрій пильно подивився в обличчя Сафигіна, але не зміг угадати, на яку він деталь натякає... Потім подумав: «Може, він натякає на оригінальне поставлене тоді ним запитання про братів? Може, йому відомо про зустріч з Катериною і він хоче тим його розіграти?» Хтозна, з обличчя Сафигіна нічого не можна вичитати. Але Сафигін в цей час вичитав з Андрієвих очей безодню презирства й ненависті до себе й недобре нахмурився, закусив губу теж презирливо.
Андрій хотів чемно запитати в Сафигіна, як там йому полюється на його — Андрієвих — сагах, але в цей час закричав несамовито Великін:
— Встать! Підійти до столу!..
Андрієві не лишалося поки що нічого, як підійти до столу.
Великін умочив ручку в чорнило й подав йому:
— Будь ласка... Ось тут... Ну?! Підписуй!
І одноразово з Великіним почали напосідати всі:
— Підписуй! Пиши! Ну ж! Ну! — кричать всі так, наче везуть тяжкий віз нагору.
— Пиши, гад! — не витерпів і схопив дубову палицю Великін.
Андрій зблід. Подивився по черзі — на Сафигіна, на Фрея, на Сергєєва, на Великінову руку з палкою — і... зламав перо об стіл.
Запанувала тиша. Фрей натис на ґудзик електричної сигналізації. Тиша. Сафигін став у позу, заклавши руки за спину й нагнувши, як бик, голову... В коридорі швидко затупотіли ноги, і одразу за тим до кімнати вдерлося чотири «молотобойці» — особливо добірні хлопці з кулаками, як довбня... Як тільки хлопці влетіли до кімнати, Сафигін ударом ноги звалив Андрія на підлогу... і пішла карусель. Чотири молотобойці розпластали Андрія на підлозі перед столом, Сергєєв поклав протокол на столі скраєчку, а біля нього нову ручку з цілим пером, а тоді Сафигін з Великіним залізли на стіл, приготувавшись стрибати звідти на Андрія, й майже в один голос прокричали:
— Ну?! Підпишеш?! Підпишеш?! — раз!.. Підпишеш? — два!..
Андрій дивився на них несамовитими очима, відчуваючи свою смерть, схлипнув безпомічно і, коли вже вгорі ноги відірвалися від столу, встиг крикнути божевільно й розпачливо:
— Стрибай, г а д, на груди?!! — І в ту ж мить шарпнув руки, вирвав їх з-під колін тих, що тримали, схрестив на животі і піддав всім тулубом назустріч... Сафигін сковзнув чоботом і покотився по підлозі, Великін теж упав, скинутий ривком саме в той момент, коли його ноги вдарилися об груди.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 57. Приємного читання.
TextBook