Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Ніякого протоколу про  закінчення слідства не  може бути, це  помилка! — буркнув Фрей.

— Та то я так, — засміявся Великін, — до закінчення ще далеко!  Ото!  Я хотів  перевірити цього мудреця... Ну-с, так облишмо жарти. Ви мусите підписати попередній протокол, зміст його  вам  відомий... Він  написаний на  підставі ваших щиросердних зізнань... Чи ви хочете сказати, що перед нами ви  щиросердно не  зізнаєтесь і не  зізнавались?!

— Той протокол, що ви написали, належить вам... — промовив Андрій твердо.

— Не  може бути! — зіронізував Сафигін.

Андрій подивився на Сафигіна, на Фрея, на двох  інших і  побачив той  самий вираз на  всіх  обличчях — бажання, щоб  той  протокол було  підписано, і то  такий, який він  є, і  то  за  всяку ціну. Так, вони всі  в цьому зацікавлені,  дуже зацікавлені.

— Ні, — сказав Андрій зітхнувши. — Згідно із законом, я підпишу лише той  протокол, який буде  написаний моєю власною рукою.

— Що? — здивувався Фрей. — То  ви  маєте якісь свої закони? Ви не  довіряєте слідчим? Ви мусите довіряти слідчим!..  Тут  свої  закони... Що це  таке?

— Ви прекрасно знаєте, як багато підстав я маю  довіряти слідчим...

— Добре, — обірвав Великін. — Ви підпишете протокол!

І  баста!.. Крім  того, ви   підпишете  ще   окремий  протокол  про  терор, доконаний ось тут. Чи, може, ви й це станете заперечувати?

— Ні, я можу  це  повторити...

— Що повторити?!

— Не  ламання стільців, а повторити свідчення про  те, що  мною тут доконано, і підпишу протокол, якщо він  буде об’єктивний... Будь  ласка...

— А-а...  —  скривився  Великін. —  Ти,  може б,  хотів і  мене  посадити  на  лаву   підсудних?  Тихіше  на  поворотах...  — при  цих  словах Великін метнув злим оком на Фрея і відкарбував: — Вдруге за тебе  не  буде  кому  заступитися!.. Ха-ха-ха!..

Очевидно,  Фреєві  було   вкручено  хвоста  за  його  великодушність, проявлену шістнадцять днів  тому.  Це Андрій збагнув з недвозначного натяку Великіна.

— Слухайте, Чумак, — кинув понуро Сафигін, — якщо ви  любите свою матір, а ви  її любите, як  і вона вас, — то покиньте опиратись і робіть те, що  вам  пропонують... Ви пам’ятаєте мою  пораду ще  там?..

Андрій спалахнув, він  хотів  сказати божевільну фразу: «Так, я пам’ятаю й безмежно здивований, що ти такий хам!», але  стримався й замість того  меланхолійно промовив:

— Я взагалі добре пам’ятаю  всю   нашу розмову «там»...

— От  і чудесно, — глузливо засміявся Сафигін. — Але ви  забули одну  деталь, ви  її добре пригадайте — і тоді  ви перестанете опиратись...

Андрій пильно подивився в обличчя Сафигіна, але не зміг угадати, на яку він деталь натякає... Потім подумав: «Може, він  натякає на  оригінальне поставлене тоді  ним запитання про  братів? Може, йому відомо про  зустріч з Катериною  і він  хоче  тим  його  розіграти?» Хтозна, з обличчя Сафигіна нічого не  можна вичитати. Але  Сафигін в цей  час  вичитав з Андрієвих очей  безодню презирства й ненависті до себе  й недобре нахмурився, закусив губу  теж  презирливо.