Так вони просиджували цілі ночі, ділячи тишу на шматочки отим монотонним — «Ну?».
Часом цей порядок порушувався.
...Ось Андрій, занепокоєний тим, що його щось кусає за палець, дивиться вниз на свої черевики й бачить, як з-за ранта виповзає блощиця (а їх досить і поза рантами, і всередині черевиків) — вилазить і повзе по блискучій, начищеній підлозі. Андрій цікаво спостерігає її, не рухаючись. Блощиця повзе далі, далі, в напрямку до слідчого. Андрій мляво думає — «Утече!.. ще півметра, і вона утече, він вже не дістане». Тоді підводить очі на презирливе, нахилене над столом обличчя слідчого:
— Слідчий!..
— Ну?
— Дозвольте слово мовити.
— Ага, надумав? Ну, говори, — відгукнувся Сергєєв жваво.
— Дозвольте блощицю вбити.
— Де?! — скидається слідчий.
— Ось... Повзе по підлозі... до столу... З черевика вилізла...
— Що ж ти, гад, наніс блощиць, щоб твого слідчого зжерли?! Бий!..
Лусь. Андрій дістає блощицю ногою й придушує, а очима дивиться на слідчого.
Коли б слідчий знав, що він при тому думає!
Знову настає тиша.
Через деякий час Андрій помічає, що друга блощиця повзе по стіні за його спиною. Вона вилізла десь з-за обцаса, вихопилася на стіну і от повзе.
— Слідчий, — говорить Андрій, зітхнувши, мляво.
— Ну, що там?
— Дозвольте ще слово мовити.
— Ну давай, говори. — На цей раз Сергєєв утримався від радості й говорить понуро, не підводячи очей від паперів. — Говори.
— Дозвольте ще блощицю вбити.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 45. Приємного читання.
TextBook