Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Але в тому  бурмотінні не було злоби, а було щось безпомічне, дитяче. Гупання й крики над  стелею вщухли вже, і в кімнаті стояла тиша. Сергєєв ніяк не міг прийти до пам’яті. Так  його  оглушила Андрієва тирада. Нарешті скривив обличчя в  посмішку і, втупившись очима в  пачку цигарок, запитав зміненим голосом:

— Звідки ти...  все  це...  знаєш?

Андрій нічого не  сказав.

— На, закурюй, — простяг Сергєєв цигарки. — Чорт з ним, бери  закурюй.

Андрій відмовився.

— Гм, даремно... Ну, нічого...

Сергєєв закурив сам  і довго мовчав, давлячись димом.

Рука  його, тримаючи цигарку, тремтіла.

— Ти  диявол, ти  це  знаєш?

— Чув.

— Так  от я тобі  кажу... Диявол... Ну, чорт  з ним... Гм...

Чорт з ним! — пауза. — Так... Знаєш що?

— Що?

— Розкажи мені що-небудь... Ні-ні,  не  про   діло.   Під три   чорти!..  З  тебе, сатани,  все  одно  нічого  не  видоїш!

Розкажи що-небудь... Так  собі, що-небудь... Ти, здається, був  на  ДВК?

Андрій підтвердив.

— І китайців бачив?

— Бачив.

— І японців?

— Бачив.