Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Ну?  — питає Сергєєв Андрія з притиском.

— Що?

— Чуєш? — повів бровою на  стелю.

— Чую...

— Ну  як?

— Здорово кричить...

— Отак і ти, гад, ревітимеш зараз, як  паротяг!

Андрій не  відповідає. На   стелі   ще  дужче   гупає й  ще дужче  розтинається рев на всі можливі тони, разом злучені, так, ніби раптово реве  орган на  всі  голоси. Сергєєв бігає по  кімнаті.

— Ну?! — запитує сердитим голосом, і Андрій схоплює, як  той  голос злегка тремтить.

— Що?

— Чу-уєш?! — голос тремтить.

— Чую.

— Ну  як, гад?!

— Здорово кричить...

Гупання покриває Андрієві слова. Від  реву  в  Андрія в самого морщиться шкіра й  чоло береться потом,  але  він тримає себе  з  усієї  сили. Дивиться на  Сергєєва й  бачить, що  психічна атака діє  на  його  «залізного» слідчого куди  в більшій мірі, аніж  на нього. Мабуть, бити в азарті й не чути крику своєї жертви, це  одне, а слухати збоку — це  зовсім інше. Сергєєв мне  цигарку, закурює й забуває за неї, знову закурює, лице його  зблідло, чоло взялося потом, русявий причесаний чуб спітнів і здеформувався. Зупинившись перед Андрієм, Сергєєв витріщає очі:

— Ну?!  — він  кричить, намагаючись криком привести свої  нерви до рівноваги.

— Що? — запитує Андрій тихо  й  дивиться Сергєєву в обличчя. Той  ще  дужче  губиться й ще  дужче  кричить:

— Чу-уєш?!

— Чую...

— Ну... Ну  як?!  Гад?!