Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Так  був відзначений четвертий день  Андрієвої тюремної епопеї.

Ще  перед сном (перед тим  як  заснути) Андрій вислухав пояснення інженера Н, що ж то був за військовий, найстарший чином. То був начальник облвідділу НКВД, призначений на  місце покійного Мазо. Мазо ж — колишній заступник  начальника Всеукраїнського управління ВЧК-ОГПУ славнозвісного Балицького — застрілився. А застрілився він  зовсім недавно. І застрілився з причини «розходження» нібито з  «генеральною лінією партії», а  чи  то  з  причини «національного  ухилу».   Як   Хвильовий  і  Скрипник. Так нібито згідно з інтерпретацією інженера Н.

Ось   так   закінчився  четвертий день, про   який Андрій твердо пам’ятав,  що  він  був  четвертий. Далі   все  обернулося в  уже  згадану саламаху, в  чадне марево без  початку й  кінця,  змонтоване з  химерного маячіння  й  з  реальної дійсності, яка  видавалася химернішою за  маячіння, проти якої найбожевільніші візії  видавалися реальністю. Рахунок дням згубився, як  згубилися й чіткі  грані між  порами дня, між вечором і ніччю, між ранком і днем, — була лише пора, коли інтенсивно кличуть на допити і коли не кличуть; пора, коли належиться, згідно з  командою, спати, але  ніхто  не спить, і  пора,  коли спати заборонено,  але  всі  дрімають, не  в силі  перебороти сон. Пора, коли люди тільки лежать, і пора, коли тільки сидять. А за грані правлять — між  ніччю  й ранком — «повєрка», між  ранком і днем — обід, між днем і вечором — вечеря, а між  вечором і ніччю — команда «спати!», гримання засувів, дрібне тремтіння в колінах і рев мотора за мурами, переснований підозрілими вибухами.

А  над   усім   тим   печать  кричущого  безглуздя,  розгубленості, безнадії й  повного очманіння.  Люди, ввергнуті в безодню жаху, в пекло наруги й середньовічної інквізиції без жодної вини за собою, — люди, що  пройшли вогні й води, або люди, що досягли вершин знання, вершин найбільшого злету людського духу й мислі, — билися одчайдушно душами в каламутному морі  безглуздя й нічого не  розуміли. Хотіли збагнути все  і не  могли. Хотіли пояснити  все  і не  вміли.

І билися над всім, як тля в зачарованому колі, ламаючи лезо думки. Все було, здається, абсолютно просте й зрозуміле і в той  же час все було  абсолютно абсурдне й незрозуміле. І не вкладалося ані  в якісінькі рамці понять про  честь, мораль, етику, класову й людську солідарність, доцільність, культуру, цивілізацію... Всі ті поняття видавались абсолютно зайвими, дурними, спекулятивними. А в цілому все  те, всю  переживану  й  спостерігану епопею, грандіозність масштабів якої кожен знав  достеменно, а надто відчував на собі самому, кожен  розумів і пояснював по-різному.

Дошукуючись логіки в  нелогічному, сенсу в  безсенсовому, системи в хаосі, говорили:

Одні   —  що   це  грандіозна кампанія  «очищення тилу» від  інакомислячого й небезпечного соціально-політичного елемента перед можливою війною, а грандіозність кампанії визначається грандіозністю самої країни з 200-мільйонним населенням, де щонайменше 199,5  мільйона незадоволених, «ворогів народу».

Другі   —  що   це  кампанія  «реконструкції  людини»,  в якій віддано на  зламання геть  усе, що  думало інакше, аніж Політбюро ЦК ВКП(б), на  знищення геть  усе, що  не  поділяло «генеральної лінії»  кількох людей з верхівки компартії.

Треті  — що  корабель повертає вправо і це  сталінський Термідор. Говорячи так, посилалися на винищення не тільки позапартійних, а й всієї  старої гвардії партії — всіх тих, що ще  мали ідею  в серці, а в революції ту ідею  скріпили своєю кров’ю й забезпечили тій  революції успіх.

Четверті — що  це  реставрація Російської імперії, а щоб її зробити, треба поламати геть  усе, що  може чинити опір, особливо в національних республіках.

П’яті — що  всі  ці  чотири пояснення  абсолютно вірні і що  вони в  сумі  й  становлять справжній сенс всього того, що  відбувається.

Що  ж до методів, то виходило, що тут, як ніде, з найбільш оголеним цинізмом і брутальною послідовністю застосовано гасло «Мета виправдовує всі  засоби», а діалектичну істину «Буття визначає свідомість» змодернізовано й пристосовано до  філософії,  світогляду та  моралі сучасних інквізиторів  і тепер вона звучить — «Биття визначає зізнання». Але  цю підміну однієї діалектичної істини такою ж другою діалектичною істиною зроблено по-російськи, і в цій  мові  воно звучить ідеально опукло й красномовно:

Було — «Битіє опредєляєт сознаніє», а  стало — «Бітіє опредєляєт сознаніє». Уявіть собі, змінено тільки одну-однісіньку літеру, але  як  геніально той  перифраз відобразив епоху  й  її  модерну філософію та  внутрішню суть.  «Бітіє». Цебто  битт я.  У всьому. Нещадне, тотальне, безперервне биття. Купка фанатичних, і малописьменних, і безпринципних  реформаторів  тресують[16]  200  мільйонів. А  тресуючи й шукаючи морального опертя, вони тезу про  «бітіє» доповнили тезою, що стала  заповіддю костоправів: «Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж  пропустити одного винного!» І ця заповідь стала девізом епохи.

Оскільки ж тим  «одним винним» є в дійсності той, хто тримає кермо влади в руках, то ребра усіх 200 мільйонів опинилися в небезпеці. Ось  тому  так  тріщать геть усі тюрми від перевантаження, і ось тому в цій одиночній камері сидить майже тридцятеро людей, і ось  тому  таким нагальним темпом будується багато тюрем нових, і нарешті, — ось тому так  торохтить цілі  ночі  автомотор з глушителем.

Вечорами, як  і вночі, і вдень, через певні періоди повз затулене залізним щитом вікно десь  у тюремному подвір’ї гриміли кроки —  там  хтось   грізно бив  у  камінь кованими   чобітьми,  йдучи гусячим кроком.  Здавалося,  що   там щонайменше йде  чота[17]  солдат, і не  просто солдат, а  чота тяжкої німецької піхоти повз вікно. Але  знавці пояснювали, що  то  йде  всього-на-всього троє  людей — караульний начальник і два  бійці-патрулі — це  зміна варти. А гупають вони так  хвацько в камінь подвір’я зумисне, такий стиль, бач, — це  щоб  чули  «вороги народу» за мурами й тремтіли перед могутністю й  грізною силою «органів революційної законності». Прогупавши повз вікно,  кроки  віддалялися, множені луною, що  металась і торохтіла в кам’яному колодязі, утвореному з стін  тюрми, управління й комендатури. Потім патрулі ставали з громом і чути  було  якісь ритуальні фрази, говорені при  зміні варти тим, хто уступав, і тим, хто приймав варту. Дуже  було  цікаво почути б, які  саме  фрази, які  слова вони там  говорять, але  годі  було  розібрати. Лише виразно  було   чути   команду: «Ша-го-ом!»  —  наприкінці. Одначе ті самі  знавці (а такими були  всезнаючий Охріменко та  Краснояружський) запевняли, що, зміняючись, вартові говорять таку  заведену формулу:

Один: «Пост по  охранє врагов народа сдал!»

Другий: «Пост по  охранє врагов народа прінял!»

А потім команда: «Шагом марш!» — і кроки знову гримлять  мимо вікон. Так  повторюється кілька разів   на  добу, лише  вдень не  так   чуть,  як   уночі. Ті  кроки справляють справді тяжке, гнітюче враження, особливо на  малодухих.

В  чадній  саламасі днів   метались  людські душі  на  вузюсінькій території одиночної камери й абсолютно нічого не знали, що  станеться з  ними завтра, а  може, й  за  годину, не  знали, куди  діваються ті, кого не  повертають назад до камери, взяті  «без вещей», а куди  ті, кого взято «з вещами». Дехто  твердив, що  перші, кого не  повертають до  камери, потрапляють на  розстріл зразу  після швидкого суду  спецколегії або  до божевільні, збожеволівши після тортур. А ті, кого беруть «з вещами», — йдуть  або  на  етап, або  до іншої тюрми, або  до  камери смертників; ніхто  тільки всерйоз не припускав, щоб  хтось  міг іти на волю, — те зовсім неможливе з низки причин, а найперше — згідно із залізною тезою, діючою в цій  установі, що  — «ніхто, потрапивши сюди, не може звідси вийти на  волю живим і навіть мертвим. Звідси один вихід  — або  в землю, або  на каторгу», що  означає теж в землю.

І це  було  зрозуміло — організатори й натхненники цієї бійні не  можуть нікого звідси випускати, бо  кожен такий звільнений — то був би живий свідок дивовижних, небачених мерзостей. «Ліпше закопати в землю сто невинних, аніж не закопати одного винного» — так би треба перефразувати тезу  про  ламання ребер.