Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Сад Гетсиманський

В  кімнатці, крім зорь, ослона, стільця, на  якому сідав той, кого  стриглось, крана в стіні, лампки в стелі  й машинки в руках  стрижія, більше нічого не  було.  Нічого такого, чим би можна зарізатися або  вбитися, нічого, що  можна б вжити  як  зброю. Голяр стриг своїх  «клієнтів» досить недбало, безцеремонно, так, як  стрижуть баранів, лишаючи смуги й кущі  волосся або  немилосердно скубучи машинкою. Голяр нічого не  говорив до  в’язнів, в’язні нічого не  говорили до нього. Мовчки зайшли,  мовчки й  вийшли. Лише сичали або  кривилися під  час  операції. Після першої партії пішла друга, третя... Так, поки «поголилися» всі.

В  камері  Андрій ще  довго бачив  зорі   —  він   дивився на  стіну, оздоблену безліччю роздушених блошиць,  і зорі пливли й крутилися цілою віхолою — вже  ніяких блощиць не  було, лише самі  зорі, зорі...

День, коли Андрія мали-таки викликати на допит, все  ж наближався. Багато разів  грюкнув засув, багато разів  стріпнулися нерви в чеканні, що  ось-ось його  покличуть. І все марно, вся   внутрішня  змобілізованість  була   ні  до  чого. Але  було  безсумнівним, що  той  момент таки прийде й  те станеться.

А тим  часом інших брали одразу «на конвеєр» і одразу ж «кололи» немилосердно. Так  взяли в перший же  день  директора Інституту фізкультури Бунчука й  інспектора мисливства Іванова, і в перший же день  один і другий підписали найганебніші протоколи своїх  «злочинів», а потім плакали в камері ревно, а з них  слідчі  домагалися все  нових і нових свідчень. Бунчук «признався» в приналежності до терористичної організації фізкультурників, яка  мала на  меті  вбити секретаря КП(б)У Косіора, і завербував (тобто зачислив на вимогу слідчого) до  тієї  організації всіх  своїх   викладачів, всіх видатних діячів  з галузі  фізичної культури й спорту і так різних знайомих. В результаті вийшла імпозантна контрреволюційна організація з ним — Бунчуком — на чолі, і тепер він  під  режисурою слідчого укладав програму й  статут  тієї організації. Щось подібне було й з Івановим, але цей  «завербував»  усіх мисливців і рибалок. Камера потішалася з пригод цього Іванова в більшій мірі, аніж  з пригод бідного Аслана, чесного чистія черевиків. Цей наївний,  і  щиросердний,  і вкрай розгублений Іванов розповідав про  все.  Прийшовши з  чергового допиту, Іванов спершу істерично відсапувався й відплакувався, а тоді  комічно починав оповідати про  всі свої  «контрреволюційні» походеньки, про  свої  карколомні терористичні плани  й  замахи, про   фабрикування  бомб з пляшок і піроксиліну, про  корективи, які  вносив слідчий в його  убогі  знання з галузі  піротехніки та з галузі  саперного підривного діла.  Найвирішальнішу ролю у формуванні його «контрреволюційного» світогляду та цілої контрреволюційної  організації відігравало все  те ж мармурове прес-пап’є в руках  хороброго й безжалісного слідчого.

Так  плинув час, як суцільна стрічка химерного конвеєра. Але  кожний день  і кожна година того  часу  не  пропадали для  Андрія марно — він  все  більше й  більше підковувався, як  то  кажуть, «на  всі  чотири ноги», мовби проходив спеціальний  курс   попереднього  вишколу,  приготування до  наступного тяжкого іспиту. Він  уже  знав — із  розмов досвідчених арештантів — весь  процесуальний та  карний кодекс, всю термінологію слідчих, весь  порядок і специфіку слідства, знав, що  таке  «протокол обвинувачення», і його роля, і його  властивості — властивості гуми.  Знав, що  таке «двохсотка». Знав, як  мусить виглядати, згідно із законом, «діло» й як треба підписувати, щоб  убезпечитися від провокації, кожну сторінку окремо й пильно закреслювати всі порожні місця. Знав про  право в’язня вимагати ознайомлення з матеріалами «діла»  та про  право вимагати очних ставок з різними «свідками». І нарешті, знав найголовніше — що  ті всі  знання й ті «права» абсолютно ні  до  чого, вони нічого не  варті, бо  весь  процесуальний та карний кодекс регулюються й корегуються палкою в «залізних єжовських» руках першого-ліпшого слідчого.

Щодо тактики слідчих, то  та  тактика полягає нібито в тім, щоб   людину одразу приголомшити  криком,  фантастичними погрозами й  весь   час  тиснути на  неї, не  даючи опам’ятатись, — чим  слабші нерви в  людини й  чим  вона примітивніша, тим  швидше вона здається, «колеться». Але в  міру  спротиву людини натиск на  неї  все  посилюється, прикладаються до неї руки  й палки, й всі знаряддя «впливу», стремлючи до  тієї  самої мети — «розколоти». Та  все  впоюється їй  в думку, який-то вона злочинець. За  якийсь час людина здебільшого дуріє  й вже сама  не певна, чи не робила вона справді тих  злочинів, які  їй  закидаються. Фізичний «вплив» і невблаганна логіка — «признаєшся — житимеш, як  розкаяний, не  признаєшся — вмреш, як  принциповий ворог!»  — довершують справу, людина «колеться».

«Бітіє опрєдєляєт сознаніє!»

Одного дня  вранці до  камери  влетіло п’ятеро людей у білих  халатах і звеліли всім  піднести руки вгору, обшукали кожного й, звелівши роздягтися зовсім догола, цебто скинути  й  труси, вигнали в коридор, а з коридора наглядач і черговий корпусу загнали їх до  тієї  маленької кімнати,  де була голярня. В цій  кімнатці, збиті, як сірники в коробочці, вони мусили чекати кінця трусу.  Такий трус вряди-годи нагло  отак  впадав на  ту чи  ту камеру — шукали «заборонених речей». Причому те шукання було настирливе й зворушливопильне: обмацували всі  рубці  й вузли на  одежі, пороли черевики, длубалися в підлозі, часом навіть зривали плінтуси, тих  «заборонених речей» шукаючи. До  заборонених речей належали: насамперед, голка, яку  в’язні називали «господиня», а так  як  в’язні примудрялися робити «господинь» з цвяшків і навіть із зубчиків гребінця, то цвяшки й гребінці теж  були  забороненими речами. Але  арештантський геній безсмертний і з  біса  винахідливий — не  мавши цвяшків  і гребінців, в’язні все-таки робили голки й  нитки й  шили, латаючи свої  попрілі лахи, — голки вони робили із...  звичайних сірників! А нитки — розсмикуючи поділ сорочки а чи  рушник, а  найчастіше — розпускаючи шкарпетку. Це безмежно ускладнювало тюремникам проблему боротьби з «господинею», бо ж ані сірники, ані шкарпетки, ані сорочки поки що ще не входили в номенклатуру заборонених речей, зазначених в правилах тюремного розпорядку (в своєрідній тюремній конституції, в  найважливішім документі країни соціалізму, після основної Конституції СССР). Ця  конституція  номер два, підписана самим начальником УГБ  НКВД СССР та  «залізним наркомом» Ніколаєм Єжовим, висить на  дверях (але  не  в камері, а чомусь в голярні! Бо  в камері, бач, в’язні можуть її скурити!). Але  геній тюремників теж настирливий — вони не відбирали шкарпеток і сорочок, ні, вони шукали саму  «господиню», зроблену хай  із  сірника, і  точок нитки як  речовий доказ, а тоді  карали винуватця, порушника конституції. Найчастіше ж карали всю  камеру, бо  винуватець не  зголошувався, співкамерники ж  його  не видавали, а «стукач» проґавив або  боявся смерті в параші. До заборонених речей належали ще будь-які шматочки скла, бо  ними можна перерізати артерії й  утекти в  смерть, тим самим уникнути слідства та позбавити втіхи  тюремного ката або й слідчого перервати ті артерії жертві власними руками. Також до заборонених речей належать шматочки олівця та клаптики паперу, рівно ж як заборонені не тільки книжки й газети, а взагалі будь-що друковане чи  писане, хай  це  буде просто старий і брудний клапоть газети а чи  лист...

Ось   чому   шукачі заборонених  речей  так   пильно перемацують рубці  й вузлики на  одежі  та довбуться в підлозі й  за  плінтусами. Вони шукають зовсім манюсінькі речі, а насамперед — вони шукають голку, арештантську «господиню».

З тих усіх трусів  в’язні сміються, бо, попри всю пильність ловців «господині», все  ж таки в кожній камері є справжня голка (а  часом і не  одна), шматочок бритви — «жилетки», а шматочок осердя олівця то  вже  напевно. І ніякий геній тюремних аргатів не  в силі  того  осердя знайти.

Там, в камері, аргати в білих  халатах потрошили  лахи, а тут люди сиділи голяком і нудились. Аж ось  відчинилися двері   —  і  всі  зітхнули: нарешті  їх  поведуть назад  і  вони зможуть повдягати  свої   труси а  чи  ганчірки, призначені виконувати ролю трусів. Одначе їх не повели нікуди, тільки забрали Андрія: черговий корпусу довго роздивлявся голих людей і нарешті зупинився оком на  ньому:

— Давай за мною!

«От  і прийшла нарешті моя  черга!»

— Але  ж  я  голий, —  сказав  Андрій в  коридорі  черговому.

— Ну   й  дуже   добре,  —  відповів апатично  черговий позіхаючи. — Менше роботи... Одягатись там  ще  та  роздягатись...

— І то правда.

І вони пішли.

Андрій не мав  нічого проти того, щоб  з’явитися до слідчого  у вигляді прапращура Адама. Навіть коли б там  була та  скажена фурія Нечаєва!  Навіть коли б  всі  фурії   (а  тут їх, мабуть, не  одна!) стояли в усіх  коридорах і на  сходах  і дивилися. Він би зціпив зуби  й так  матерував, зухвало, презирливо. «Чорт з вами з усіма!»  Складений він  добре, горба не  мав, клишоногим не  був, а головне — він  не  відповідав за свій  вигляд у цім  вертепі, то й не  соромився його  перед прямими винуватцями своєї біди.

Але  Андрія на  цей   раз  ще  не  поведено до  слідчого, а заведено до  тюремної вартівні, в  якій його   першого дня обшукувано та  стрижено. Тут  йому дали  в руку  перо, підсунули якийсь папірець і сказали — «Розпишись!»

То  був  стандартний папірець з друкарським надруком, з великими пропусками, а потім ті пропуски хтось  записав чорнилом. Андрій став  читати, але  ті, що  сиділи за столом, і ті, що  товпилися навколо, підганяли його, квапили: «Давай  жівєй!  Читаєш ще  там... Грамотний!»  Одначе Андрій все-таки папірця прочитав, перш ніж  його  підписувати, не звертаючи уваги  на  всі  підганяння. В тім  папірці стояло:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 50. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи