Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

В камері всі  наполохалися, коли в годину по  півночі  у відчинених дверях з’явився Андрій, немов Адам  на  брамі раю, вигонений з того  раю  архангелом. Всі були  здивовані, бо  такого ще, далебі, не  траплялося в їхній  практиці, щоб голісінького  чоловіка  водили  десь   цілісінький  день. Але пояснювати було ніколи — у відчинених дверях стояв малесенький суворий оперативний і дуже сердитий наглядач, що квапив. І Андрій квапився. Але не для наглядача квапився, а для свого симпатичного стража, що має  ось вести його  зараз уперше до  чистилища, або, вірніше, — до  першої сфери Дантового пекла, як  той  Вергілій свого Алігьєрі. Тільки ж це  зовсім манюсенький Вергілій, та  ще  й  геть-чисто змодернізований — і такий же  буде  в нього й Алігьєрі...

Черевики Андрієві в результаті трусу були  пошкоджені — зовсім пооддирано устілки всередині, — але  не  було  коли журитися тим. Андрій спершу одягнувсь, а потім взяв  черевики в руку  й, переступаючи через ноги, животи й голови своїх  товаришів, обережно намацуючи ногами місце, де  б можна стати й не придушити сплячих і не сплячих, вийшов у коридор. У коридорі взув  черевики, й вони пішли.

Пішли в невідоме. В першу сферу загадкового, змодернізованого, індустріалізованого, науково устаткованого пекла, призначеного для  незчисленних і  найбільших грішників, іменованих «ворогами народу» з країни соціалізму.