Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Сад Гетсиманський

«Мабуть, покололися  хлопці», —  так   вирішив  Охріменко.

Не  вернувся й досі  з усіх лише Васильченко. 

VII 

І на  третій день  не  покликано Андрія на  допит. Не  покликано й знов... Далі Андрій збився з рахунку, котрий день п’ятий, а котрий десятий — все змішалося в суцільну кашу, чадний, тяжкий сон, фантастичне марево, в якому не  було ані  початку, ані  кінця, марево зіткане з  «валетів в  замок» і  «валетів в йолочку», «повєрок», гримання засувів, криків десь  і гудіння машин, ходіння голяком «на оправку», пайок хліба, блощиць, снів  сидя, снів  лежачи, снів  на  одній нозі, нічних сонних візій[13] і реальної дійсності, яка  перевершувала найдикіші візії, чиряків, безглуздого сміху, стогону й пригод «Трьох  мушкетерів», походеньок Тіля  Уленшпігеля... Пригод Дон  Кіхота... І чекання, чекання.

День третій ще  був  відзначений чітко — третього дня вмер Ягельський. Він  умер  увечері, а  вмираючи, спричинився до  неприємних комплікацій[14], чим   і  відзначив цей вечір  особливо.

Найперша комплікація була  та, що, вмираючи, він  потребував випростатися, а не  було  як  — бо вмирав він  після команди  «спать!», коли  всі  вляглися, зайнявши геть  всю підлогу до  останнього сантиметра. Насупроти Ягельського лежали Узуньян і Азік — між цими двома приходилися ноги Ягельського,  що   корчилися  передсмертним корчем і  все намагалися якнайдалі випростатися. Ця  комплікація потягла цілу  низку  інших. Узуньян і  Азік   страшенно бридилися.

Особливо довготелесий Узуньян. Агонізуючи Ягельський простягав ноги, а  Узуньян відпихав їх  назад, підгинаючи їх  своїми довжелезними клешнями.  Знову випростувався Ягельський, і знову підгинав його  Узуньян. Іноді допомагав йому Азік.  А вся  камера спостерігала це й чомусь зовсім не реагувала — ніби було  всім  байдуже.

Андрій, що  лежав поруч з  Ягельським (бо  Охріменко перейшов на місце Свистуна), був тим страшенно вражений, нічого подібного йому ще  не доводилось бачити, хоч бачив він  багато різного, дивовижного. Він  дивився, як  Узуньян і Азік  пхали ногами умираючого товариша нещастя (а решта була  до того  зовсім байдужа), і всередині йому підіймалася буря. Може, тому, що  він  недавно з  «волі»  й  ще  не  встиг огрубіти й зхаміти у виключно жорстоких умовах — у таких умовах бо  всі  істоти загризають самі   себе. Буря в  ньому наростала, але  він  стримував її й  звернувся до  Узуньяна й Азіка  якнайспокійніше:

— Гало, дорогі сусіди! Дайте чоловікові вмерти спокійно, не  руште його  ніг.

Але  то  не  допомогло.  Узуньян пхав   холодні ноги нещасного  все   енергійніше,  ще   й  шепочучи прокляття  та висловлюючи мімікою свою безмежну огиду, бо ж той, що вмирав, не був вірменин! А Ягельський все уперто випростувався. Андрій підніс голос вище й запропонував обом сісти й почекати трохи, поки Ягельський вмре, бо лишилося вже небагато, хоч він так  уперто й чіпляється за життя й не хоче вмирати. У відповідь Узуньян зашипів і вибухнув паскудною лайкою, як то вміють лаятись вуркагани й вірмени. Андрієві кров бурхнула до  обличчя, він  сів  ураз  і гримнув на  повен голос осатаніло:

— Встань!!! Сволота!

Узуньян і Азік  схопилися, мов  підкинені пружиною, з наміром кинутися на  Андрія, забризкали слиною:

— Ах ти  ж петлюрівська наволоч!

— Антисемітська ти шкуро!!! Контрреволюційна мордо! Тоді  Андрій звівся на  ноги, наблизився до них  щільно  і хотів  одтиснути їх своїми грудищами до  стіни й  примусити  стояти тихо, але  тут  Азік  замірився вдарити, а Узуньян плюнути в  обличчя, тоді  Андрій схопив їх  обох  за  карки й  з  усієї   сили стукнув обличчями  одне   об  одне   й  попер обох  до дверей. Він  осатанів, наїжачився, мов  дикий вепр, запалахкотів:

— Я  вас  зараз навчу товариської етики, хами!..  Га!..  — Підійшов, згріб   обох   знову за  карки й  посадив на  парашу:  —  Так   сидіти!  І не  пікати... —  Постояв  якусь мить, опанував себе  й повернувся на  своє місце.

І дивно, два  таких завзятих і хоробрих вояки проти напівмертвого Ягельського раптом принишкли, мов  шкідливі коти, і лише шмаркали розквашеними носами, сиділи тихо на  параші.

Та  тут  відчинилася  «кормушка» й  просунулася голова наглядача:

— Що за шабаш жидівський?!

Узуньян і Азік  схопилися й  залементували навперебій:

— Гражданін отдєльонний!.. Терор!.. Петлюрівець... Антисеміт... Ми  є чесні... Нас б’ють!!!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 43. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи