Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Сад Гетсиманський

— Ну?  — спитав наглядач злобно.

— Заберіть мертвяка... — залепетав Азік  нервово, розгублено. — Мертвяк в камері!.. Заберіть...

Наглядач подивився  пильно  на  Ягельського,  порухав мовчки щелепою, а тоді  блимнув на  Азіка  й аж вліз  у «кормушку» головою до Азікового обличчя:

— Лягай спати з мертвяком, гад!!!  — зашипів він  люто, почекав, поки Азік покірно ліг, а вже потім тихенько закрив ляду.  Коли ляда  закрилася, Азік відсунувся подалі від мерця і влип в стіну.

Так  був  відзначений третій день.

Мертвий Ягельський лежав серед живих цілу ніч, спав із ними разом (лише не спали Узуньян і Азік, мовби сиділи над душкою!). Вранці Ягельського теж не прибрано, — черговий корпусу, той, що  обходив і вчора з перевіркою, порахував усіх і Ягельського і записав його  в журнал, як живого, разом з усіма, на  заяву ж, що  Ягельський помер і що  його  треба прибрати, не  звернув жодної  уваги. Відбувши «повєрку», Ягельський лежав ще  цілий день  — «снідав, обідав і вечеряв»  разом із товаришами, на  нього видавано хліб, цукор і «борщ»... З того  тішилися доцент сільгоспнаук Краснояружський і Охріменко, з’їдаючи пайку хліба, 10  грамів цукру, «борщ» і ложку каші за «царство небесне, померлого». Причому  Охріменко робив це відзначення; щиро, зітхаючи глибоко й слізно, а Краснояружський маскував у легку  іронію, бо ж він  доцент сільгоспнаук, а значить, атеїст. Проте вони жаліли Ягельського обидва щиро в однаковій мірі.

І тільки аж  після  вечері забрано  труп   Ягельського з камери: прийшло двоє   тюремників — молодих хлопців в уніформах наглядачів — із  ними черговий корпусу, взяли Ягельського за  ноги й  поволокли з  камери геть, мов  бревеняку, аж-но тому   спинні  суглоби й  голова заторохтіли через поріжок. Все. Речі  Ягельського залишилися в камері й лежали ще кілька днів, складені в куточку біля  параші, поки по  них  не  прийшов хтось  із тюремної адміністрації.

Таким чином, і той  день, коли поволокли Ягельського з камери за  ноги, був  відзначений. Це  був  четвертий день.

Одначе  цьому  четвертому  дневі  судилося  бути   відзначеним в Андрієвій пам’яті ліпше. Увечері, після укладки   спати,  коли  тюрмою й  людськими  душами затрясла лихоманка викликів, людського скімлення та гудіння автомобільного мотора з  лопотінням глушителя, — до  камери нарешті повернувся Васильченко. Ні, не повернувся, а його повернули — принесли на ряднині закривавленого, обірваного й геть  почорнілого від синців — і вкинули до камери, вивернули з ряднини на  підлогу, мовби зарізаного кабана, перед застиглим зором похололих людей.

Але  Васильченко ще  був  живий —  він  швидко дихав і  був  непритомний — вп’явся зубами у власну руку  вище ліктя й посинів увесь.

Коли  зачинилися  двері, Охріменко взяв   Васильченка на  оберемок, мов  малу  дитину, й, роняючи великі сльози з своїх  волячих очей, відніс і поклав на його  місце. А тоді взяв миску з водою й  облив Васильченкові голову, лив  у рота, намагаючись розціпити  зуби   й  звільнити  напіввідкушені м’язи руки. Охріменкові допомагав доктор Литвинов. Вони приводили непритомного до  пам’яті, але  з  того  нічого не виходило. В камеру зазирнув наглядач, подивився мовчки на  Васильченка і його  заклопотаних  «лікарів» і на  цей  раз нічого  не  сказав, не  гримнув  «спати!», а  мовчки закрив «кормушку».

Привести до пам’яті Васильченка ніяк не вдавалось. Аж нарешті, по довгих зусиллях «лікарів», він опритомнів, розціпив  зуби, пустив руку свою закривавлену, повів каламутним зором по  камері й  прохрипів:  «Пити!» І,  не  дочекавшись води, знову знепритомнів. Він  гарячкував, маячив, бився в агонії...

Оглянувши  пильно  Васильченка,  Литвинов  знайшов рану  під  сорочкою межи ребрами, пробиту чимсь тупим і заткнуту шматком брудної ганчірки, і зробив висновок, що Васильченко має зараження крові й хвилини його  почислені, якщо не  вжити якихось екстразаходів. Зробивши цей  висновок, Литвинов поліз до дверей через людські ноги, руки й голови й несміливо постукав. А як  відчинилась «кормушка»,  тихо  попросив викликати негайно лікаря, бо  «людина вмирає!»  «Від  зараження крові!»   Наглядач  подивився  на Литвинова з безмежним здивуванням, як  на не знати якого дивака й дурня, й процідив крізь зуби:

— Ти  що, зірвався..? То  я, по-твоєму, лікар?

— Але  ви  викличте...

— То  тут, по-твоєму, курорт?!

— Але  ж...

— Ніззя! — категорично одрубав наглядач, і тим  розмова вичерпалася. Це  вже  був  якийсь інший наглядач, не  той, що  вчора.

Вони, либонь, змінюються неперіодично, й систему чи закономірність тих  змін не  можна взагалі дослідити. Це відзначив Андрій, завваживши, що сьогодні наглядач інший на вечірній зміні, аніж  був учора, а позавчора ще був інший. Вдень так  само наглядачі часто змінюються.

Таким чином Васильченко був приречений на неминучу смерть без медичної допомоги, ще й в присутності високого фахівця, професора медицини й  доктора, що  упадав біля нього й нічого не  міг  порадити.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сад Гетсиманський» автора Багряний Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 45. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи