Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— На  «у»...

— Узуньян... —  пробелькотав тремтячим голосом вірменин з золотими зубами.

— Ще! — буркнула голова понуро.

Мовчанка. Більше не було на «у». Голова зникла, закривши  «кормушку». По  якімсь часі  ляда  відчинилася знову й просунулася та сама  голова. Дивлячись чомусь злими очима на  Андрія, голова промовила таємниче й уперто:

— На  «у»!..

— Узуньян...  —  сказав знову вірменин  жалісно й  так само, як  і  перше,  тремтячи. Голова не  звернула уваги, а дивилась весь  час  пильно на  Андрія.

— Ще! — промовила голова з притиском.

Мовчанка.  Голова не  зводила з  Андрія очей. Нарешті промовила:

— А твоя  як  хвамилія?

— Чумак.

Голова зціпила зуби, блиснула очима люто, засопла. Але нічого. Лише по  хвилині промовила:

— Ану  соберись!..

— З вещами? — спитав Андрій не  без  іронії.

— Ні, без... Давай так, без  штанів. За  минуту щоб  був готов!

«Кормушка» зачинилась. В камері майже всі  пирснули зо  сміху.

— На  «Ри»!  — сказав Руденко злобно з кутка, імітуючи наглядача.

— О-ррр-лов... — озвався Краснояружський,  імітуючи Узуньяна.

— Чого  ж  ти,  гад, трам-та-рарам,  мовчиш?! Давай з віщямі!

Сміх. Це  так  нібито тут викликають.

Потім почали підбадьорювати Андрія, щоб   не  боявся, бо  сьогодні неділя, а  крім того  ще  — це  денний виклик, так  що  нічого, мовляв. Вечірні й нічні виклики страшні, о, то страшні! А вдень — це скоріше всього в якихось справах формальних до тюремного начальства; звичайно, якщо його не  поведуть зразу  на  конвеєр... Бо  й так  буває.