Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Ну,  брат... Тут  же  ж  тебе   й  навча-а-ать!  Тут  тебе навчать!..

По   тих  словах фурія лишила  Андрієві руки й  ноги  в спокої, зайшла за стіл, всілася зручно, вибрала з купи течок одну  якусь і заглибилася в неї.  Потім підсунула аркуш паперу, озброїлася ручкою й стала задавати Андрієві стандартні запитання, намагаючись бути  спокійною:

— Прізвище, ім’я   та  по  батькові?..  Рік   народження?..

Соціальний стан?..

Андрій теж спокійно відповідав, пильнуючи за характером запитань і характером відповідей. Все  це  видавалося йому на безглузду комедію, бо ж вони про  нього давно й напевно знають всі  потрібні відомості, до  найдрібніших включно, тим  більше що  вона ж, мабуть, тримає його  «справу» перед собою. Але  згадав, що  такий стандартний перепит в  цій проклятій установі має  завжди ще  одну, специфічну мету, так  би мовити, вивчальну мету:  от задають стандартні запитання, а тоді  будуть  вивчати, де саме  й як  саме  він  збрехав.

Це  ж, власне, початок слідства. Через те  був  обережний  і хоч  відповідав бистро й коротко, але  думав  дуже  напружено, повертаючи кожне запитання на всі чотири боки. А тим часом був  страшенно заінтригований — невже ж  це  вона тримає його  стару  справу? Ні, мабуть, нову.

Помалу стандартні невинні запитання про  соцстан тощо  перейшли в  запитання  каверзні, єхидні, з  «пасткою». Андрій змобілізувався цілком і відбивав удавано невинними або   безглуздими відповідями кожне  запитання,  як   м’яч, бавлячись із вогненногривою фурією в логіку.

— Під  судом і слідством був?

— Під  слідством? Був.  Під  судом?.. Ні.  — Цю  відповідь Андрій спеціально розчленив надвоє, тим самим розчленяючи й запитання — він схопився за можливість провести своє власне слідство на предмет вияснення, чи то таки його  старе «діло»  в  неї  в  руках, а  чи  нове, а  якщо нове, то  чи  добре вони про  нього поінформовані, чи  все  знають? Для  цього йому треба було  «заволинити» й вивести фурію з рівноваги окремо, явно глузливою, але  логічною відповіддю: — Під слідством був, під  судом ні.

— Що?!  — витріщилась фурія. — Як  це?

Андрій стенув плечима:

— Як  звичайно...

Фурія відклала перо, подивилася презирливо на  Андрія й страшенно важно почала стукати ребром долоні по столу:

— Слухай, ти!..  Не  будь  ідіотом!.. Якщо ти був під  слідством, то як  же  ж ти  міг  пройти мимо суда?

— Скажем (презирлива пауза) — був покараний без суда.

Чи  це  новина?

— Я  задаю запитання,  а  не  ти!  Твоє діло  відповідати. Пойняв?  Відповідай точно й  коротко —  де  був  під  слідством?

— Тут.

— Що за ідіотська відповідь?

Андрій, карбуючи кожне слово, понуро: