Розділ «Мерісвіллська діра»

Натомість кросовер навскіс перетнув стоянку й пригальмував біля забитого входу в печеру. Усі дверцята прочинилися, і з автівки вийшло п’ятеро людей: чотири чоловіки й одна жінка. П’ятеро маленьких докучників, усі в купі, як прекрасно. На жаль, цілитися тут було паскудно. Сонце стояло так, що на вхід до печери лягала тінь. Джек міг би ризикнути (оптичний приціл «Леуполд» був збіса хорошою штукою), але тепер проблема зачаїлась у кросовері, що затулив від нього трьох із п’яти докучників, включно з містером Присуду-не-маю.

Джек уклався щокою на дуло гвинтівки. Пульс у грудях і горлі — повільний і рівномірний. Він позабув про біль у шиї. Тепер він переймався тільки купкою докучників, які стояли біля вивіски з написом «ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО МЕРІСВІЛЛСЬКОЇ ДІРИ».

— Ну, виходьте звідти, — прошепотів Джек. — Виходьте, роззирніться трошки. Ви ж самі цього хочете.

Джек чекав.

Арковий вхід до Діри був забитий двома дюжинами де­рев’яних планок, що кріпилися до цементного корка величезними іржавими болтами. З такою подвійною пересторогою від незаконних дослідників можна було й не вішати всіх цих знаків «Не заходити», та парочка їх все одно висіла. Плюс кілька вицвілих тегів-підписів, виведених аерозольними фарбами, — Ралф постановив, що їх лишила малеча, яка заїхала сюди на всюдиході.

— Хтось бачить сліди проникнення? — спитав Юн.

— Нє-а, — відповів Алек. — Не збагну, навіщо вони дош­ки сюди почепили. Щоб пробити в цьому цементному коркові діру, знадобиться добрий заряд динаміту.

— Який тільки завершить роботу, що її розпочав землетрус, — додав Гові.

Голлі роззирнулася й показала вдалину понад капотом кросовера.

— Бачите дорогу по той бік сувенірної крамниці? Вона веде до входу Ахіґи. Туристів через нього до печери не пускали, але там іще багато цікавих піктограм.

— І вам це відомо… звідки? — спитав Юн.

— Туристичну карту все ще можна знайти онлайн. У мережі зараз є все.

— Це називається збір інформації, аміго, — сказав Ралф. — Спробуй якось.

Вони повернулися до кросовера, Гові знову сів за кермо, а Ралф — на пасажирський бік. Гові повільно рушив геть із парковки.

— Дорога тут паскудна, — зауважив він.

— Упораємось, — запевнила Голлі. — По той бік схилу мають бути туристичні будиночки. Якщо вірити газетним статтям, то під час рятувальної операції там мешкав другий загін. До того ж, щойно новини поширились, сюди мали понаїхати репортери й занепокоєні родичі.

— Уже не кажучи про ґав звичайних польових, — мовив Юн. — Вони, мабуть…

— Гові, стоп, — сказав Алек. — Ого.

Вони вже майже виїхали з парковки, приплюснутий ніс кросовера націлився на дорогу до хатинок. І, певно, що й на запасний вхід до Діри. Гові пригальмував.

— Що?