Розділ V

Борис звісився з ліжка й став намацувати щось на підлозі. Через мить він знову підняв голову.

— Ой, що це таке?

Я сів у ліжку й жадібно вхопився за склянку води, власне, я тільки думав, що то склянка з водою, проте коли він тицьнув її мені під ніс, я затулив рот, бо мене занудило від її запаху.

Борис завив. Швидкий, як блискавка, він навалився на мене: суцільні кістки й липуча плоть, що смерділа потом, блювотиною і ще чимось сирим і брудним, як застояна вода в басейні. Він боляче вхопив мене за щоку й тицьнув склянку з горілкою мені в рот.

— Настав час тобі підлікуватися! Давай, давай! — повідомив він, коли я вибив склянку з його руки й ударив його в пику, то був удар під кутом, який не зовсім досяг мети. Поппер загавкав від збудження. Борис стис мене в міцних обіймах і став душити, схопив мою брудну вчорашню сорочку і спробував запхати її мені в рот, але я був надто швидкий для нього й зіпхнув його з ліжка так, що він ударився головою об стіну.

— О, блядство, — сказав він, сонно витерши обличчя розкритою долонею й захихотівши.

Хитаючись, я підвівся, залитий холодним потом, і подибав до ванної, де, впершись рукою в стіну, вивергнув в унітаз усе, що було у мене в животі. Я чув, як Борис регоче в сусідній кімнаті.

— Заклади два пальці в рот! — гукнув він до мене, а потім додав щось іще, чого я недочув, бо мене скрутив новий напад нудоти.

Коли я закінчив, сплюнув раз або двічі, потім витер рот тильним боком долоні. Ванна мала жахливий вигляд: з душу капало, двері теліпалися на завісах відчинені, мокрі рушники й закривавлений одяг валялися на підлозі. Ще тремтячи від нападів нудоти, я попив води з долонь біля умивальника й побризкав водою на обличчя. Віддзеркалення мого тіла з впалими грудьми було згорблене й бліде, а губа, по якій учора вдарив Борис, розпухла.

Борис досі лежав на підлозі, спершись головою об стіну. Коли я повернувся до кімнати, він подивився на мене неушкодженим оком і подавився сміхом — таким кумедним я йому здався.

— Тобі краще?

— Пішов ти в дупу! Навіть не намагайся заговорити зі мною.

— Так тобі й треба. Чи не казав я тобі, щоб ти не заморочувався з цією склянкою?

— Я?

— Забув чи що? — Він доторкнувся язиком до верхньої губи, перевірити, чи в нього знову не тече кров із рота. Без сорочки було видно, як стирчать у нього ребра, сліди від давніх побоїв, червону засмагу вгорі на грудях.

— Поставити склянку з горілкою на підлогу — то була дуже дурна ідея. Вона віщувала лихо! Я сказав тобі, щоб ти її там не залишав! Вона могла стати для нас справжнім прокляттям!

— Зовсім не обов’язково було виливати горілку мені на голову, — сказав я, намацуючи окуляри й схопивши перші-ліпші штани, які побачив на підлозі на купі брудного одягу, підготовленого до прання.

Борис ущипнув себе за перенісся й засміявся.

— Я лише намагався допомогти тобі. Трохи пійла поліпшило б твоє самопочуття.

— Атож, я тобі дуже вдячний.