Розділ V

A-a-a, a-a-a…

— Він жахливий, — сказав я. — Твій тато.

— Да, — весело погодився Борис, витираючи рота полою закривавленої сорочки. — Йому доводилося й убивати людей. Одного разу він забив у шахті чоловіка до смерті.

— Не бреши.

— Ні, не брешу. Це сталося в Новій Ґвінеї. Він намагався вдати, що на того чоловіка впав згори камінь, а проте нам довелося негайно покинути ту країну.

Я спробував уявити собі ту картину.

— Твій батько не вельми дужий, — сказав я. — Не уявляю, як він…

— Нє, він убив його не кулаком. Тією штукою, яку називають, — він зобразив удари, — розвідним ключем.

Я промовчав. Щось у помахах руки Бориса, котрий показував, як можна вбити людину розвідним ключем, було вельми схожим на правду.

Борис, який нишпорив у кишені, щоб знайти чим припалити сигарету, зітхнув, випустивши з рота дим.

— Хочеш одну?

Він передав запалену сигарету мені й припалив іншу для себе, потім потер щелепу суглобами пальців. «Ай», — сказав він, рухаючи її в різні боки.

— Болить?

Він сонно засміявся і штовхнув мене в плече.

— А ти як думаєш, йолопе?

Незабаром ми обидва реготали, повзаючи по гравію навкарачках. Я був п’яний, а в голові відчував висоту, холод і дивовижну ясність. Потім у якусь мить, запилюжені від качання по землі та борюкання, ми вирушили додому майже в суцільній темряві, ряди занедбаних будинків і величезна протяжність ночі оточували нас, високо вгорі потріскували зорі, а за нами дріботів Попчик, дивлячись, як ми хитаємося з боку в бік, а ми так реготали, що нас знову занудило й ми мало не наблювали біля дороги.

Борис, напружуючи легені, горланив ту саму пісеньку:

A-a-a, a-a-a,

były sobie kotki dwa.

A-a-a, kotki dwa,