Розділ V

— Це правда. Якщо примудришся не виблювати ті кілька крапель, головний біль як рукою зніме. З мого тата користі небагато, але в цьому він мені дуже й дуже допоміг. Але найкраще допомагає добре холодне пиво, якщо воно в тебе є.

— А ходи-но сюди.

— Чого, чого?

— Ходи сюди й подивися. Я хочу, щоб ти це побачив.

— Скажи так, — пробурмотів Борис з підлоги. — Я не хочу підводитися на ноги.

— Ліпше підведись.

Східці до басейну були схожі на сцену вбивства. Камені на його березі були обляпані краплями крові. Повсюди були безладно розкидані черевики, джинси, просякнута кров’ю сорочка. Один із Борисових черевиків лежав на найглибшому дні. І навіть гірше: сіра плівка блювотиння плавала в мілкій воді біля східців.

Без особливого старання попрацювавши з пилососом для басейну, ми вмостилися біля кухонної стійки, курили батькові сигарети «вайсрой» і розмовляли. Був уже майже полудень — надто пізно, аби навіть думати, щоб піти до школи. Борис — розхристаний і якийсь надто збуджений, сорочка звисала в нього з одного плеча — гримаючи шухлядами й гірко нарікаючи, що немає чаю, зварив якусь бридку каву в російський спосіб, закип’ятивши перемолоті зерна на плиті.

— Ні, ні, — сказав він, побачивши, що я наповнив собі чашку нормального розміру. — Кава дуже міцна, можна випити лише малу порцію.

Я зробив ковток, скривив фізіономію.

Він устромив у свою каву палець і облизав його.

— Печиво не завадило б.

— Ти, певно, жартуєш.

— А хліб із маслом? — запитав він із надією в голосі.

Я сповз зі стійки — дуже обережно, бо голова в мене боліла, — і став шукати, аж поки натрапив на шухляду з пакетиками цукру й пачку з кукурудзяними чіпсами, що їх Ксандра принесла додому зі свого буфету.

— Божевільний, — сказав я, подивившись на його обличчя.

— Про кого ти?

— Про твого тата, що так тебе розмалював.

— Це пусте, — пробурчав Борис, нахиливши голову, щоб одразу запхати в рот цілий кукурудзяний чіпс. — Одного разу він зламав мені ребро.

Після тривалої паузи, оскільки я не придумав чогось іншого, я сказав: