Розділ V

— Підведись!

У домі, при світлі, на нього було страшно дивитися: весь у крові, замість ока вузенька щілина.

— Стривай, — сказав я, покинувши його в центрі килима у вітальні, й пошкандибав до ванної, щоб знайти якийсь засіб проти його порізів.

Але там не було нічого, крім шампуню та пляшечки з зеленими парфумами, які Ксандра виграла на якомусь конкурсі у Вінні. Пам’ятаючи своїм п’яним розумом, як моя мати сказала, що парфуми антисептичні навіть у мізерних дозах, я повернувся назад до вітальні, де Борис лежав на килимі, а Поппер стривожено нюхав його закривавлену сорочку.

— Зараз будемо лікуватися, — сказав я, відпихаючи собаку вбік і притуливши вологу ганчірку до рани на його лобі. — Лежи тихо.

Борис відсмикнувся й прогарчав:

— Що ти, на хрін, робиш?

— Заткнись, — сказав я, відгортаючи волосся з його очей.

Він щось пробурмотів російською. Я намагався бути обережним, але я був таким самим п’яним, як і він, і, коли я бризнув парфумами на рану, він закричав і зацідив мені в писок.

— Що ти робиш, мудак? — сказав я, доторкнувшись до своєї губи й побачивши, що пальці стали кривавими. — Ти мене поранив, бачиш?

— Блядь, — сказав він, кахикаючи й вимахуючи рукою. — Чуєш, який сморід? Чим ти мене полив, суко?

Я зареготав і не міг зупинитися.

— Виродку! — заревів він, так штовхнувши мене, що я впав.

Але він сміявся також. Простяг руку, щоб допомогти мені підвестися, але я її відштовхнув.

— Відчепись! — Я сміявся так гучно, що не міг вимовити жодного слова. — Ти смердиш, як Ксандра.

— Боже, я задихаюсь. Мені треба позбутися цього запаху.

Спотикаючись, ми вибігли назовні, скидаючи з себе одяг, стрибаючи на одній нозі, щоб виборсатися зі штанів, і стрибнули в басейн: то була погана думка, я це зрозумів надто пізно, протягом тієї миті, коли падав у воду, смертельно п’яний і вже не спроможний триматися на ногах. Холодна вода вдарила по мені так сильно, що забило дух.

Я став хапатися за воду, щоб випливти на поверхню. В очах пекло, хлорка обпалювала мені ніс. Струмінь води вдарив мене у вічі, і я виплюнув його назад на Бориса.

Він здавався білою плямою в темряві, з проваленими щоками й чорним волоссям, що прилипло йому до обох щік. Регочучи, ми хапали один одного й намагалися занурити під воду, хоч мої зуби цокотіли, і я почувався надто п’яним і слабким, щоб вистрибувати у воді завглибшки вісім футів.

Борис пірнув. Він схопив мене рукою за кісточку ноги й потяг униз, і я побачив перед собою чорну стіну бульбашок