Розділ V

Я звивався й боровся. Було таке враження, ніби я знову опинився в музеї, спійманий у чорному просторі, ні вперед, ні назад. Я викручувався і звивався, й бульки панічного дихання пропливали перед моїми очима; лунали якісь підводні дзвони, навколо панувала чорна темрява. Нарешті — вже після того, як я набрав у легені води, — я вивернувся з пастки й виринув на поверхню.

Шукаючи повітря, я вхопився за край басейну і став хапати його ротом. Коли мій зір прояснився, я побачив Бориса — кахикаючи, лаючись, він добирався до східців. Задихаючись від гніву, я то вплав, то стрибками дістався до нього зі спини й схопив його за кісточку так, що він із плюскотом упав обличчям у воду.

— Гівнюк, — виплюнув я з себе, коли він висунув голову на поверхню.

Він намагався щось сказати, але я бризнув водою йому в обличчя, потім удруге, схопив пальцями за волосся і штовхнув під воду.

— Ти, нікчемне лайно! — вигукнув я, коли він виринув, махаючи, вода стікала йому по обличчю.

— Ніколи більше так не роби, — сказав я, поклавши руки йому на плечі, й уже хотів був навалитися на нього, заштовхати його під воду й потримати там протягом чималого часу — аж він обернувся й схопив мене за руку, і я побачив, що він зблід і весь тремтить.

— Припини, — сказав він, хапаючи ротом повітря, і тоді я помітив, які несфокусовані й дивні в нього очі.

— Ти що? — запитав я. — З тобою все гаразд?

Але він надто сильно закашлявся, щоб мені відповісти. З носа йому знову текла кров, вона струменіла між його пальцями. Я допоміг йому втриматися на поверхні, й разом ми впали на східці басейна, наполовину на повітрі, наполовину у воді, надто виснажені, щоб виповзти остаточно.

Мене розбудило яскраве сонце. Ми лежали в моєму ліжку, з мокрим волоссям, напіводягнені, і тремтіли в холоді, якого нагнав кондиціонер. А Поппер похропував, лежачи між нами. Простирадла були вологі й пахли хлоркою. Мене мучив гострий головний біль, а в роті я відчував бридкий металевий присмак, наче смоктав жменю дрібних монет.

Я лежав дуже тихо, відчуваючи, що можу зблювати, навіть якщо поверну голову не більш як на чверть дюйма, потім дуже обережно сів.

— Борисе, — запитав я, потираючи щоку долонею. Брунатні смуги засохлої крові помережали наволочку на подушці. — Ти не спиш?

— О Боже, — простогнав смертельно блідий і липкий від поту Борис, перекинувшись на живіт, щоб ухопитися руками за матрац. Він був голий, крім браслетів а ля Сід Вішес[78] і трусів, схожих на мої. — Я зараз блюватиму.

— Тільки не тут. — Я копнув його ногою. — Вставай.

Щось бурмочучи, він пошкандибав геть. Я чув, як він блює в моїй ванній. Від цього звуку мене занудило, але мене також опанував напад істерики. Я перекинувся в ліжку й зареготав у подушку. Коли Борис придибав назад, тримаючись за голову, я шоковано дивився на синець під його оком, на кров, яка загусла під його ніздрями, й на струпний поріз на лобі.

— Господи Ісусе, — сказав я, — у тебе поганий вигляд. Тобі треба накласти шви.

— А ти знаєш, що сталося? — запитав Борис, падаючи животом на матрац.

— Що?

— Ми запізнилися в блядську школу.

Ми перекинулися на спини й вибухнули реготом. Він був слабкий і нудотний, проте я відчував, що неспроможний зупинитися.