Розділ VI

— У чому річ? — запитав я після обережної паузи.

Мати казала мені, що хоче зустрітися з адвокатом після того, як батько покинув нас, — думаю, йшлося про розлучення, — але що з того вийшло, я не знав.

— Ну так от. — Тато зробив глибокий вдих і подивився на стелю. — Ось у чому річ. Думаю, ти помітив, що я більше не граю на спорт. Помітив? Я хочу покинути цю діяльність. Поки я, так би мовити, на коні. Ну не тому, — він зробив паузу й, здавалося, замислився, — я хочу зізнатися цілком чесно, мені щастило в цій справі завдяки тому, що я ретельно виконував свою домашню роботу й дотримувався в ній суворої дисципліни. Я математично обробляю свої цифри. Я не роблю ставок імпульсивно. І, як я вже сказав, мені неабияк щастило. Я зібрав чимало грошей у ці останні місяці. Тобто…

— Це правда, — сказав я непевним голосом у завислій тиші, намагаючись угадати, куди він веде.

— Я хочу сказати: навіщо спокушати долю? Бо, — він притулив руку до серця, — я алкоголік. І готовий першим у цьому зізнатись. Я не можу просто пити. Один ковток спиртного для мене багато, а тисяча — мало. Відмовившись пити, я зробив свій найкращий вчинок. Ну а з грою в мене завжди все було інакше, звичайно, бували невдачі, але я ніколи не вподібнювався до тих хлопців, які заходять так далеко, що витрачають казенні гроші або руйнують сімейний бізнес. Але, — він засміявся, — якщо ти не маєш наміру рано чи пізно постригтися, то тобі немає сенсу стовбичити в перукарні, ти згоден?

— Отже? — обережно промовив я, зачекавши, поки він продовжить.

— Отже, зробімо ось так. — Мій батько застромив пальці у волосся; він здавався хлопчакуватим, здивованим — здавалося, не вірив самому собі. — Ось у чому суть справи. Я хочу прямо тепер усе кардинально змінити. Бо маю можливість увійти у справді великий бізнес. Мій близький приятель має ресторан. І я думаю, це може стати надзвичайно великою подією для всіх нас — такою, яка буває лише раз у житті. Розумієш? Ксандра має серйозні проблеми на своїй роботі, бо її шеф — гівно, і я думаю, ні, я знаю, що такий варіант буде набагато пристойнішим.

Ресторан — у мого тата?

— Ух ти! — сказав я. — Оце круто!

— Атож, — мій батько кивнув головою. — Це справді круто. Проблема, одначе, в тому, щоб відкрити такий заклад.

— А який це буде ресторан?

Мій батько позіхнув, витер почервонілі очі.

— О, розумієш, — лише проста американська їжа. Стейки, гамбургери й усяка така всячина. Усе дуже просте й добре зготоване. Проте проблема для мого приятеля — це відкрити ресторан і сплатити ресторанні податки…

— Ресторанні податки?

— О так, ти собі не уявляєш, які там треба платити податки. Ти мусиш платити податки на дозвіл утримувати ресторан. На ліцензію з продажу алкогольних напоїв. На страхування фінансової відповідальності. Треба величезні гроші, щоб отримати дозвіл на такий бізнес і вести його.

— Ну, — я вже зрозумів, куди він хилить, — якщо тобі потрібні гроші з мого ощадного рахунку…

Мій батько здавався здивованим.

— Ти про що?

— Ти знаєш. Я про той рахунок, який ти відкрив для мене. Якщо тобі потрібні гроші — то без проблем.

— А, так. — Мій батько якусь мить помовчав. — Дякую. Я щиро ціную твою готовність допомогти мені, хлопче. Але річ у тому, — він звівся на ноги й став ходити по кімнаті, — що мені спав на думку інший надзвичайно переконливий вихід. Це лише на короткий час, аби запустити ресторан, ти ж розумієш. Нам знадобиться лише кілька тижнів, щоб викрутитися, — відкрити ресторан на такому вигідному місці означає те саме, що здобути дозвіл на друкування грошей. Це лише початкові витрати. Це місто збожеволіло на податках, виплатах і всьому такому іншому. Але я переконаний, ти ж розумієш, — він засміявся злегка засоромлено, — я не став би тебе просити, якби не виникла така нагальна потреба…