Розділ VI

— Дуже малоймовірно, — повторила вона знущальним тоном, наслідуючи мій голос. — Можливо. Але адресу ти мені дай, і на цьому ми розійдемось. Я маю на увазі, — продовжила вона, коли я нічого не відповів, — що мені, власне, немає діла до того, де ти тепер перебуваєш. Я просто не хочу бути відповідальною, якщо тут виникне якась проблема, а я не зможу з тобою сконтактувати.

— Сконтактуй з адвокатом у Нью-Йорку. Його прізвище Брейсґьордл.

— Ти маєш його телефон?

— Знайди його в довіднику, — сказав я.

Піппа зайшла до кімнати з мискою води для Поппера, і я незграбно відвернувся до стіни, щоб не дивитися на неї.

— Брейс Ґьордл? — повторила Ксандра. — Як його написати? Що це, в біса, за прізвище?

— Я певен, ти зможеш його знайти.

Запала мовчанка. Потім Ксандра сказала:

— Знаєш що?

— Що?

— Помер твій батько. Твій рідний батько. А ти поводишся так, ніби йдеться невідомо про кого, про собаку абощо. Але навіть і не про собаку. Бо я знаю, собаку б ти пожалів, якби його збило автомобілем.

— Скажімо, я ставлюся до нього так само, як він ставився до мене.

— Тоді дозволь мені тобі щось сказати. Ви з батьком набагато більше схожі, ніж ти собі думаєш. Ти його викапаний синок.

— Ну а ти мерзенна сучка, — сказав я після короткої зневажливої паузи — ця репліка, як на мене, точно підсумувала всю ситуацію. Але через багато часу після того, як я повісив слухавку, коли сидів, чхаючи та тремтячи, в гарячій ванні й пізніше в яскравому тумані (проковтнувши кілька пігулок аспірину, які дав мені Гобі, коли я увійшов за ним у кімнату для гостей, що пахла пліснявою, «та ти з ніг падаєш, запасні ковдри у скрині, нічого більше не кажи, я лишу тебе тепер тут»), її останні слова знову й знову відлунювали в моїй свідомості, коли я ліг обличчям на важку подушку з чужим запахом. То була неправда, як неправдою було те, що вона сказала про мою матір. Навіть її хрипкий сухий голос, що долинав до мене по дроту, навіть згадка про нього немов обляпали мене грязюкою. «Пішла вона в дупу», — подумав я сонно. Забудь про неї. Вона тепер за мільйон миль від мене. Та хоч я був смертельно стомлений — більш ніж смертельно стомлений — і розхитане латунне ліжко було найм’якшим, у якому я будь-коли спав, її слова були гидкою ниткою, що тяглася крізь усі мої сновидіння.