Паша теж хоче запитати про макарони. Але не встигає: гном боляче штовхає його в лікоть, протискається своїм черевом і тікає в бік парку. Паша думає кинутись слідом, але малий стримує:
— Куди ти? — шепоче. — Залиш його в спокої. Пішли звідси.
— Як пішли? — не розуміє Паша. — Треба зайти, подивитися, шо там.
— Там нікого немає, — наполягає малий. — Тобі ж сказали.
— Шо ти його слухаєш? — переконує Паша. — Треба зайти. Раптом там хтось залишився.
— Немає там нікого, — наполягає малий.
— Шо з тобою? — питає його Паша.
— Все нормально, — відповідає малий. — Там нікого немає, пішли звідси.
Боїться, здогадується Паша, злякався гнома з макаронами. Господи, шо я від нього хочу — йому ще чотирнадцяти немає. Ясно, шо боїться.
— Саш, — говорить Паша спокійно, ніби все гаразд, -треба зайти, раптом там хтось залишився.
— А якщо там хтось із цих? — питає малий. — Місцевих, — додає.
— Ну а якшо там Ніна? Або ще хтось із ваших? — наполягає Паша. — А ми підемо й навіть не подивимось.
— Ну а якшо вони пішли? — припускає малий. — Якшо Валєру справді в госпіталь забрали?
— Не вірю, — відповідає на це Паша. — Доки сам не побачу — не повірю.
Малий думає.
— Ладно, — каже, — пішли. Тільки тихо.
Прочиняють ворота. Ті пронизливо скриплять. Паша завмирає на мить, але все ж проходить на подвір’я. Малий ступає слід у слід. Минають головний корпус, підходять до спортзалу. Темно, тихо, двері всередину прочинені. Паша обережно зазирає. Вмикає ліхтарик на мобільнику. У спортзалі натоптано: чіткі відбитки армійського взуття, широкий брудний слід, ніби хтось витягував мішки з цементом. Паша вже підозрює недобре, швидко проходить коридором, біжить до підвалу. Забігає в перший бокс. Розкидані речі, зіжмакані простирадла, каремати. Збиралися поспіхом, лишаючи одяг, особисті речі. Навіть зубні щітки стоять акуратно в сухій кружці. Паша забігає до третього боксу, Сашиного. Спальник зник, книги залишились. Книги їх не цікавили. Вибігають нагору, йдуть до їдальні. Заходять, роззираються. Посуд розкидано підлогою, потоптані металеві миски, гнуті виделки. В кутку, де лежали харчі, порожньо.
— Чорт, вони все винесли, — говорить Паша.
— Хто? — питає малий.
— Ну ці, місцеві. Ну не суки, а?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інтернат» автора Жадан Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „День другий“ на сторінці 18. Приємного читання.
TextBook