Розділ «День другий»

— Додому хочемо потрапити, — говорить зі злістю. Говорить російською, але одне слово через два — українське. — Місто звільнили, ці, нові, — показує на під’їзд, — вже тут. Можна повертатись додому.

— І шо? — не розуміє Паша.

— Кажуть, заміновано, — спльовує на асфальт мужик.

— Хто каже? — не розуміє Паша.

— Ну ці, нові, — пояснює мужик, показуючи на групу військових, що стоїть біля дверей. — А хулі тут мінувати?

Паша оглядає натовп і нарешті розуміє: місцеві, з цього під’їзду. Поки в кварталі стріляли — розбіглись. Тепер ось ці, нові, місто зайняли — вони й повернулись, ніби нічого й не було. Стоять хто в чому — хто в куртці, хто в пальті, хто з мішком у руках, хто з телевізором: вибігаючи з дому, забирали, очевидно, найцінніше. Біля вибитих дверей під’їзду стоять військові — ці, нові, — папахи на головах, незрозуміла форма, невідомі шеврони, Паша таких ніколи навіть не бачив. Цілком можливо, приїхали в тій колоні, яку вони сьогодні бачили.

— Ти сам — хто? — раптом повертається до Паші мужик. — Тут живеш?

— Брат тут живе, — відповідає Паша. — Ветеринар.

— А, — погоджується мужик, — знаю, на третьому поверсі.

— На четвертому, — заперечує йому сусід: худий, довготелесий, у мокрому капелюсі, якійсь розтерзаній шкірянці й величезних, не за розміром, валянках.

— Хуй там, — не погоджується мужик. — На третьому.

— На третьому, — мирить їх Паша.

— Точно, — задоволено підтакує мужик.

— Слухай, — говорить Паша, зважившись. — Тут же в підвалі ваші сидять. У цьому ж ось під’їзді. Правильно?

— У підвалі? — перепитує мужик.

— Ну.

— У нас підвали водою залило, ще перед святами, — говорить мужик.

— Суки, водогін перебили, труби порвало, залило все, — підтримує його довготелесий. — Підараси, — додає твердо.

— Почекай-почекай, — не вірить Паша, — як залило? Там же люди сидять.

— Щось ти плутаєш, — відповідає на це мужик. — Нема там людей.