Розділ «День другий»

Стоять, дивляться, не знають, що робити. Помічають, як хтось підходить: іде з темряви, від інтернату, просто на них. Фізрук, думає Паша, по воду йде. І ворота він відчинив. Ключі лише в нього. Але з темряви на них суне хтось низький і невиразний, якийсь гном із коробкою в руках. Паша лякається. Гном, схоже, теж. Паша швидко присвічує мобільним, світло екрана на кілька секунд вихоплює з темряви гострі кути й глибокі заглибини. Осіння куртка до колін, схоже, з чужого плеча, спортивні штани з білими лампасами, зимові шкарбани. На голові — чорна шапочка. Обличчя важке, порубане зморшками. Чорні кола під очима — проблеми зі здоров’ям. Очевидно, поганий запах із рота, перевіряти не хочеться. В руках — упаковка з макаронами. За ті кілька секунд, поки світиться екран, гном устигає розгледіти Пашину бороду, важкі черевики, битку в руках, відразу ж напружується. Проте кидає оком на малого й попускається: зрозуміло, місцеві, інтернатські.

— Ви куда? — сипить низьким зірваним голосом.

— Де Валєра? — Паша не відповідає, не розуміє, хто це, як із ним говорити.

— Який, блядь, Валєра? — нервово сипить гном.

— Фізрук, — підказує Паша.

— Вивезли вашого фізрука, — гном хоче проштовхнутися, проте Паша не відходить, тому доводиться пояснювати.

— Куди вивезли?

— В госпіталь, — пояснює гном.

— А шо з ним?

— Порізали його.

— Хто?

— Я їбу?! — не витримує гном. — Взяли й порізали. Приїхав бус — закинули, повезли в госпіталь.

— А де всі?

— Да розбіглися всі, — злісно проговорює гном. — І ви йдіть звідси, неспокійно тут.

— А макарони куда? — питає малий.

Паша теж хоче запитати про макарони. Але не встигає: гном боляче штовхає його в лікоть, протискається своїм черевом і тікає в бік парку. Паша думає кинутись слідом, але малий стримує:

— Куди ти? — шепоче. — Залиш його в спокої. Пішли звідси.

— Як пішли? — не розуміє Паша. — Треба зайти, подивитися, шо там.

— Там нікого немає, — наполягає малий. — Тобі ж сказали.

— Шо ти його слухаєш? — переконує Паша. — Треба зайти. Раптом там хтось залишився.