— А шо ти від них хотів? — говорить малий. — Вони Ніну ненавидять. Давно б спалили тут усе, якби не боялись.
— Ну, вже не бояться, — припускає Паша.
— Ага, не бояться, — погоджується малий. — Паш, — кличе раптом.
Причому, кличе таким голосом, що Паша відразу ж підривається й підходить до нього. Малий дивиться в куток, Паша перехоплює його погляд. Холодна буржуйка, перекинутий стілець, затоптані газети з плямами вже застиглої крові. І пальто вгорі. Паша піднімає мобільник вище, присвічує. Кілька кульових отворів у сукні, ледь помітних, треба пригледітись, аби зауважити. Паша підходить, торкається пальта. Воно так і не просохло. Рахує сліди від куль. Нараховує чотири.
— Для чого вони це зробили? — питає малий ледь чутно.
— Не знаю, — відповідає Паша. — Не знаю.
— Вони вбили його? — допитується малий.
— Мабуть, — відповідає Паша, — мабуть. Нікого не шкода, — говорить він, засовуючи мертві пальці в діряве сукно. — Нікого.
Серце стискається, він відчуває, як паморочиться в голові, як його злегка веде. Намагається прийти до тями. Таке відчуття, ніби всередині в нього другий день стискається пружина — велика, холодна, сталева. Стискається весь цей час, щохвилини, щосекунди. Стискається до кінця, до межі. Стискається, тиснучи на груди, не даючи дихати, перекриваючи повітря. І ось, коли дихати зовсім немає чим, коли груди починають німіти від нестачі кисню, Паша подумки, повільно, не поспішаючи, рахує:
десять
дев’ять
вісім
сім
шість
п’ять
чотири
три
два
один
все —
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інтернат» автора Жадан Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „День другий“ на сторінці 19. Приємного читання.
TextBook