Розділ «Русалки»

Русалок, зокрема й «навське весілля», часто супроводжує вітровій, що є характерним для описів «нечистої сили» чи «лякахи», «лякайла»:

— «Каже: йду. Каже: йдуть двє дєвчини у вєнках через лєс. То це русалки. А забула, шо це Русальний тиждень. Да спєвают, да спєвают. Я, каже, позіхнула, коли, каже, як зашумить лєс — і всьо пропало».[1217]

— «Погнала товар. Да сама, по лєсу — не знає. Коли, каже, гра: такі музики грають, і співають, і віщат, якась молóдєж. Вона думала, шо якесь весєллє йде. Коли вийшла на лінію, аж вони, — багато їх, — і они там коло єє танцюют. А вона тодє, та жінка, думає: «Я буду йти за єю і дивіця, — куди ж вони прийдуть, це весєллє. Коли слєдом іду, а товар… не дивиця — товар пошов десь сам». Уже ж вечор. Вона каже: війшли на шлях, оцей шо йде од Унина і до Іванкова. На цей шлях війшла вся та капелія, а тодє, каже, вєтер шугнув, і де вони дєлися».[1218]

Подекуди русалок наділяють здатністю перетворюватися на тварин, що теж зближує їх із «нечистою силою», з «лякахою»: «Ідуть дєвчата — шесть дєвок. А зайчики… Як стали: «Ой, зайчики!..» — да тиє зайчики вони догóнають. А одна — за каменя — да на тиє зайчики. То вони, тиє зайчики, як ухопили їє, то тиє дєвки втекли, а їє залоскоталі. Шоб ві зналі — на Росальницу николі не треба ничого чепать, ловить: ни зайчика, ни горобейка— вони скідаюца в шо хоч, ціє росалки».[1219]

«Бачили» їх й у вигляді рухливої копиці сіна: «Копіцу бачила на Тройцу — сама їхала. То тоже, казали, русалки».[1220]

На Середньому Поліссі таку копицю зазвичай ототожнюють із «лякайлом», іноді — з відьмою. З відьмами русалок спорадично зближують жителі як Середнього, так і Західного Полісся, приписуючи їм відбирання молока від корів, нав’язування в житі чи інших культурах так званих «залóмів» («зáв’язок», «зáкруток», «зáвиток» тощо):

— «Як корова спортиться, то, б[ув]ало, кажеть, шо ето русáвка одобрала молоко».[1221]

— «Зáвивка, залом — як сусєд на сусєда недобрий, то зробить, а кажуть, шо то русавка зробила».[1222]

— «Такіх девчачков назбіралоса багато нас, по-сусєдскі. І мі чуєм, шо там кажуть, як уже ворогують там сусєд з сусєдом, то там на полі берут да завівают зáвіткі ціє: отам сердита я на його — я йому шось задумала, закрутила жито, і вон як ту зáвітку вірве, йому пагано буде, шо больний вон буде, пока й не вмре. Ну то шо ж? Позбіраємса, і пашлі по том житу. Троє нас, четверо, больш штири, девочок таких: да ціх завіток накрутим-накрутим, да ше красних ниточок откудась навітягаєм да позаматуваєм те жито, позав’язуєм — і хода по том житу. Іхкаєм, пискаєм. Хазяїн прийде назавтра — ну шо ж тут? Русáлки походили. Поломалосо жито — знаєте, як дєти пробєгли? Оце такії русáлки були».[1223]

Лише на Покутті вдалося виявити ототожнення русалки з веселкою: «Кажут за це — русáлка — цево, шо брóзкає. То я вже сама виділа, шо пóла воду з Дністра. Русалка пóла воду з Дністра. Отако — повіганєли ми пасти до схід сонці, а то так як вчера, наприклад, шо в тім селі був дощ, а в нас не було. Ми вігнали, на долині Дністер, а ми нагорі пасем над лісом. Як вже кричит жінка: «Дивіт сі, як русалка п’є воду». Ціво, шо бризкає така, на небі тако. («Може, веселка?» — В. Г.) Веселка. В нас казали «русалка» на тото. І вона з Дністра… сама виділа м, се нé шо я брéшу, сама виділа, як з Дністра пóла воду. Чисто тако відти згори, брєжчє´ло си, сино-жовта, аж до води до Дністра. Вона довго не бýла. Попóла трошки і так блóснула, як на небі, відійшла».[1224]

Як і багатьом іншим демонологічним істотам, русалкам властиві акустичні прояви: вони сміються, часто навіть регочуть, плещуть у долоні, «йіграюца і танцуют», а також охкають, ухкають та іхкають:

— «В нас є село — Луговіки (с. Луговики Поліського району — В. Г.). І товаришка каже до мене: «Йдем в Луговіки (до родички)». Я кажу: «Не пойду». Вона пошла сама. А через жито тако навкосяк була стежечка. А сонце вже й на заході було. І саме Троїця. Вона каже: «Бєжу, бєжу, — коли віскакують із жита вчотирьох: за руки побрались, у вінках, і двоє — больших, двоє — меньших. Я злякалась да й доп’ятилась. А вони навпроти мене наче бєгли, а потом як зарегочут — і назад у жито. І не знаю, де вони дєлись. Чотири дєвочки. Так злякалась, шо й не знала, чи по землі біжу. В біленьких платтячках і в вєночках. Дві в середині больших».[1225]

— «Один раз на Русальном тижні пошли в ліс. Ше по жмені ягід не набрали, чуєм: «У-ух! У-ух! У-ух!» Я кажу: «Ти чуєш, Христя?» Вона каже: «Чую». Коли знов: «У-ух! У-ух!» — «Як ти думаєш, шо воно таке?» — «Я думаю — русалки. Ну, а шо? Пташка так не може». Больше ми на Русалном тижні в ліс не ходили».[1226]

— «Колись, вроді, казали, що русалки вже бігають в жити да танцюють, возьмуться в коло, а чи то правда, чи то… возьмуцця за руки да вже танцюють. А чи то правда…».[1227]

За спогадами респондентів, на Олевщині малі дівчата бігали полями та «іхкали», імітуючи русалок.[1228] На Іванківщині хлопці, лякаючи дівчат, «охкали»: «Ох-ох-ох!».[1229]

У зв’язку з цим цікавим є обряд, зафіксований на Олевщині. Там першого зжатого снопа ставили сторчма і, пританцьовуючи та ухкаючи, — «Ух-ух-ух!», — оббігали його три рази, а відтак промовляли: «Шоб Бог дав здоров’я віжать», — і починали жати.[1230] Очевидно, у цьому звичаї можна вбачати прояви віри у вплив русалок на врожайність поля.

Поширеними є уявлення про «співи» русалок: «Вони, кажуть, ходять разом, в Русальний тиждень, ходять купаюця да й співають всякіх пісень».[1231] Зокрема, хрестоматійним став текст, добре відомий на теренах етнографічної Волині, у якому звучить виразна вказівка на походження русалок:

— «Чула шось, шо «Ух, ух, солом’яний дух», — циї, коториї вмершиї, шось говорили».[1232]

— «Ух! / Солом’яний дух! / Мене мати породила, / Нехрищану положила». То так до них не можна було казати, бо залоскочуть».[1233]

— «Моя тьотка казала, шо пшеницю полола в полі, то бігли вони межею. Кричали: «Гух, гух, гух! / Соломняний дух! / Мене мати породила, / В вінці на лавці положила».[1234]