Розділ «Русалки»

Бо то гріх, бо то гріх!

Ни сій муки на вічечко —

Бо то гріх, бо то гріх![1252]

У чотирьох «піснях русалок» із Західного Полісся, які опублікував Віктор Давидюк, звучать такі заборони, як «не сядай на дижі», «не ходи по межі», «не ступай нижка в нижку», «не став діжка на діжку», «не миси хліба без запаски», «не кидай печі без запалки», «не мий ніжка об ніжку» та «не сій муки на діжку». В одній із цих пісень звучить мотивація заборон — «бо Бог невеличкий».[1253] У цьому «божку» дослідник не вповні вмотивовано бачить ледь не Велеса, а вже напевно — «хатнього божка хованця, годованця, дідька», котрий «може сидіти на діжі, спати на межі, тертися біля ніг, грітися коло печі, а найголовніше — дбати про врожай».[1254]

Безпосередній зв’язок із русалками вбачається лише у двох заборонах: проклинати дочку-одиначку (за уявленнями білорусів, русалками стають прокляті батьками дівчата, котрі не заслужили за життя прощення[1255]) і мити ногу об ногу (подекуди вірять, ніби «не мо[ж]на нога ’б ногу мити, бо то колись нам казали, шо то ’бмиваєш свую пару»,[1256] а це перегукується з віруванням про те, що русалками стають незаміжні дівчата). Такий зв’язок можна припустити ще в кількох заборонах: не ходити межами (по заміжках між житами ходять русалки й можуть забрати до себе); не лишати піч без «запалки» (залишене в печі полінце вважають кладочкою для душі на той світ, тож душа того, хто не дотримується заборони, не зможе перейти в потойбіччя й ходитиме на цім світі русалкою); не ходити нога в ногу (вервечкою ходять русалки). У разі недотримання регламентованих норм порушники ризикували стати русалками. «Бо станеш русалкою», — застерігають і в одній із «русалчиних» пісень з Овруччини, яку зафіксував Ярослав Гарасим.[1257]

Деякі заборони є традиційними для духовної культури українців загалом, безвідносно до русалок. Лишити піч без «запалки» («голою») не годиться, бо це може призвести до неврожаю. Межами, як вважають на Поліссі, ходять не лише русалки, а й «нечистий», тож ходити, а тим паче сідати чи лягати на заміжку для людини небезпечно. Ступати за кимось нога в ногу не годиться, «бо то сміх», як сказано в пісні, а водночас: «Як ступиш на чужий слід, то будуть боліти ноги».[1258]

Багато перелічених у піснях заборон має практичне обґрунтування. Борошна не сіяли над діжкою, «бо буде хліб не вдаватись»: складно було визначити пропорції борошна й води. Води з дійниці не п’ють: дійниця призначена тільки під молоко. Добре помити ноги можна лише руками. Місячи тісто без запаски, вимастиш одяг. Не можна краяти на два боки хліб — черствітиме. Це нагадування живим, що є гріх, а що ні; як годиться робити, а як не годиться, — спонукання виконувати так званий «кодекс умовностей», чинити «по-людськи», — наближує русалок як душ померлих до таких демонологічних персонажів, як домовик чи «дєди».

Щодо місць, де найчастіше бачили русалок, то в більшості випадків таким локусом є жито:

— «Якісь дивчєта по житиі ходят, то то русалки».[1259]

— «Колись русалки, як жето квітує, ходять по жети, поберуца за руки і танцують».[1260]

— «Говорили, смієлис, шо якісь русáлки з жита виходили».[1261]

— «А русáлки, казали, шо колися по житу бігали і детей лякали».[1262]

— «Русавкó — гето як діти бігають да жито помнуть, до кажуть, шо як русавкó».[1263]

— «Колись в старовину, мати росказувала, люди бачили русалок. То в житиі вони».[1264]

— «Моя свекруха казала, шо йшла. Така спека була, то вона йшла кудись і, каже: «Йду — і так жито волнами. Я дивлюся: три дівчинки несли на коромислі воду». Каже: «Я постояла, постояла, а вони по житі, — каже, — не побачила, де поділись».[1265]

Нерідко конкретизують, що русалки ходили не в самому житі, а по межах у житах:

— «Бачили люде, це ше не такі, як я, хоця й я вже в літах: ходе поміж межи, — шо оце ваше поле, а це моє, — а вона йде межею і шось там балакає собі, шо не сій муки на діжку і не три ноги об ніжку».[1266]

— «То вони по межах між житáми. Колись же межі були широкі».[1267]

— «Кажуть, вона по межі ходить».[1268]

Там, де ходила русалка, «не значить», «сліда нема ніде» — жита русалки не толочать, адже це духи. Подекуди стверджують, що русалки «бєгают, і поплюют таке по житі, слину таку покидают. Біла слина — чорний колос. [Шкоди від неї] не було, але вона недобра, та слина».[1269] Окрім жита, русалок нібито зустрічали в гречці, льоні, просі, луговій траві, на стіжках.