Розділ ««Безпірні» діти»

Окрему групу демонологічних персонажів по всій території Україні становлять викидні, страчені матерями, мертвонароджені або померлі одразу після народження діти. Таких дітей називають по-різному: безпíрні (оскільки померли дочасно, «без пори»); потерчáта, терчáта, потеречукó, потерчукó (потрачені матерями), стрáччіта, стратунó (страчені матерями); некщéники (бо померли без охрещення); зрóнки, змíтки, вóкидки (у значенні «скинутий плід»), нечеснí (у значенні «недоношені»); також трапляються назви збігленя´, пýтькало.

«Безпірних» дітей годилося покропити свяченою водою та дати ім’я й тільки потім поховати (закопати), інакше Господь їх «не приймає». Іноді встигали покликати священика, іноді дитину при смерті охрещували й без нього:

— «То дітина все мусит ся охрестити. Прóміром, нема священика, а треба, бо там в бóльниці чи шо, то самому брати свічену воду і казати: «Як хлопець — то так, як хлопців називають, а як дівчина — то так, як дівчат. Во мня Ойца, і Сина, і Святого духа. Áмінь!» І покропити свіченов водов, і все. То як дітина вмерла, то то є ангел».[1620]

— «Дитинка, як бачать, шо таке кволеньке, то стараюцця охрестити. Ну, як не вспіли, то похоронили, да і все. Ім’я дають, якщо дівчинка, — Єва, так і похоронить. В мене першій хлопчик родився нежівий, то його назвали Адам. Воно — анголики, то ж воно ж не нагрішило нічо’».[1621]

— «Його закопуєш, — і казали: «Цьой звецца Іван, дєвчинка — Мар’я».[1622]

— «Ну, то ж якщо нехрещаний — все ’дно íм’я даєш. Вмре. Десь малесейке, от не вспєв, народив, да й вмерло. До й всьо ’дно вже íм’я даєш. Прамо так — даси [ім’я], яке ти хочеш. Да й запішеш у книжечку, да й вже читаєцца в церкві.[1623]

— «Нехрещені діти… о-о-о… — їх треба похрестити — край. Тому шо їх янголи не будуть обслуговувати. [Як тільки народилося і зразу померло.] Ну, таких діток… Одначе вона принесе… із могóлки землю візьме, і батюшка їй похрестить. І положíть на мóгілки землю. Береть в жменьку земельки, і піде в церкву похрестить, і положóть знов на могóлку. Щітаєцця, шо воно вже…»[1624]

— «Дитину ховали на цвинтари, але як видье, шо дитина вмирає, — само хрестило. Коло родини ховали, але ксьондз не ховав. Як нехрещене, то клали в ящик, і таке біле, як крижмо, клали, і казали, шо так і так називає сі».[1625]

— «Нехрищених — на цвинтарі рядочком скраю´. Хоть воно й нехрещéне — то водичков свіченов і ім’є дают».[1626]

З цього приводу подекуди вважають, що «як дитя вродилося і не закричало, й померло, то воно йде, як анголеня. А як закричит — то вже грєшне. То вже можна хрестити».[1627]

Нерідко кволе немовля охрещувала безпосередньо баба-повитуха або й мати. Якщо не було освяченої води для охрещення, посипали хоч піском чи землею, а вже воно мало ім’я. Коли ж дитина виживала, обряд хрещення повторювали в церкві за всіма канонами.

Якщо дитину поховали неохрещеною, її душа не має спокою й «проситься», щоб їй дали ім’я, «просит хреста», «плаче» в тому місці, де її поховали (закопали), зокрема на «мóгилках», у лісі тощо; падає на землю зорею; літає пташкою або вогнем; «піньчить» із палаючими дровами тощо:

— «Потеречукó на ті діти казали, шо то появлялися».[1628]

— «То, казали, літали нехрищані. Потерча називали. Огнем літало».[1629]

— «Потерчата — то ті діти, шо десь жінка, може, шось подвигала, та і та дитина така маленька уродилася. То тоже вони вночи, кажут, шо можут вставати».[1630]

— «То коли дитину нехрещену поховати, то кажуть, шо її душа буде блукати по лісах».[1631]

— «Ну то кажут, шо лíтало. Летит у повітрю просит хреста, нехрещéне».[1632]

— «Кажут, шо ходит і просит хреста».[1633]

У такому разі потрібно було помолитися за їхні душі й «охрестити», дати нещасним ім’я: