Розділ «Відьма»

Згідно з уявленнями українців, відьма — це жінка, котра завдяки надзвичайним здібностям шкодить людям. У різних етнографічних районах України відьму інакше називають знахурка, ворожиля, волохшебніца, калдунья, босорка, босурканя, череділниця, опириця тощо.

Назву відьма виводять від праслов’янського vedati — ‘відати, знати’. Можна припустити, що в минулому до відьом ставилися не тільки як до ворожих людині демонізованих персонажів. Про людей із надзвичайними здібностями донині нерідко кажуть «щось знає», не обов’язково вкладаючи в це словосполучення негативну оцінку. Водночас відьом, на відміну від інших «непростих», які нібито можуть робити і зло, і добро, уже принаймні в ХІХ ст. сприймали тільки негативно.

Є у відьми й чоловічий корелят — відьмак (або ж знахур, ворожбит, опир та ін.). Нерідко відьмаків вважали сильнішими від відьом. Зокрема, вони нібито керують відьомськими збориськами, до них звертаються, аби «відробили» заподіяну відьмами шкоду, тощо. У багатьох же випадках функції відьмака ті самі, що й у відьми.

Уявлення про відьом — одні з найпоширеніших в Україні. Мабуть, немає села чи містечка, де б про цих істот не розповіли ще порівняно свіжу бувальщину. Свого часу такі уявлення стали предметом зацікавлення Володимира Даля,[1731] Павла Чубинського,[1732] Івана Нечуя-Левицького,[1733] Петра Іванова,[1734] Василя Милорадовича[1735] та інших провідних народознавців. Уже в наш час ґрунтовну монографію, у якій цей персонаж став ключовим, написала Катерина Диса.[1736]

Загальновідомим є поділ відьом на «родимих», котрі «знають від себе», і «вчених».

Родимі відьми народжуються від матерей-відьом, з’являються від зносин жінок із чортами. Відьма народиться й після того, як вагітна мати разом зі святвечірньою стравою випадково з’їсть вуглину. Поширене уявлення, що коли в кого одна за одною родяться п’ять (сім, дев’ять, дванадцять) дівчат, то одна з них (чи наймолодша) є відьмою:

— «Де є п’ять дíвок, то мусе бути їдна відьма».[1737]

— «Сьома дочка в сім’ї обов’язково буде відьмою».[1738]

— «Казали, шо де є сім дівок в хаті, то там є відьма, і вона має хвоста».[1739]

— «То казали мама, шо як родитьсі сім дівок, то сема мусить бути відьма, а як хлопчик семий — то мусить бути опир».[1740]

Також вірили, що «як дєўка ўродить дєўку, а вона тиж дєўкою ўродить деўку, так третья буде ведьмоў».[1741]

Вчені ставали відьмами після того, як «продали душу нечистому», навчилися відьомства з так званої «Чорної магії» чи перейняли знання від старої відьмачки ще за життя або вже за її агонії:

— «Ті відьми були родимі. Могли і навчитися — то такі, шо там і мама вміє відьмувати, і баба, то вони і дочку навчать. Воно то ніби і родиме, але вже не те, бо ж вчили її, ту дочку».[1742]

— «А є такі, шо опирі рóджені. Напрóмірно, є сім хлопців. Межи тих сім хлопців один мав би бути опирь. Якшо нема більше дітий, а точно сім. Та дітина не винна, але він уже відмалку опирь, і в него мав би бути хвостик ззаді. Відьмó — то так само і жінки є, шо вóродки у людий, шо є відьма тоже, як є сім дівок, то сема відьма. То так як хлопці опирі, так жінки відьми. А є такі, шо вони хотє´т «Чорної магії» та й шукают собі».[1743]

У давнину побутували й уявлення про своєрідні ініціації відьом, пройти які був здатен далеко не кожен.[1744]

Вчену відьму зазвичай вважали «лютішою», адже вона здобувала лиходійні знання свідомо. Родима ж могла своїх знань і не використовувати. Водночас родимі відьми були нібито «сильніші» від навчених:

— «Було так, шо воно в роду по лінії йде, шо мати дочку вчить, та вже свою. Але казали, шо вроджені відьми сильніші».[1745]

— «Я одну питав стару, шо точно тим займалась, то вона казала, шо є відьми навчені і є відьми родимі. Якшо родима відьма, то вона бере молоко в корови довкола, а якшо вчена, то тільки в одної».[1746]

Прикметною ознакою вродженої відьми (або відьмака, опиря) повсюди в Україні вважають невеликий хвостик. Цей хвіст можна побачити лише під час обмивання тіла перед похованням або у воді: «То опирі та й відьми, кажут, шо таке є. Ззаду вилазє´в такий хвостик з дирки, як на воду покласти. То якийсь такий вíрод, та відьма».[1747] Виявити хвоста можна було й випадково: «А ше відьми мають хвіст. То колись була дівка файна, та й до неї хлоп зачіпався, та й полягали спати, а він давай зачіпатись, як до дівчини, та й намацав хвоста — то такі вітри почали дути, шо й ну».[1748]