Одними з найдавніших у нашій міфології є уявлення про упирів. Ще в джерелі ХІІ ст. ідеться про треби слов’ян упирям і берегиням.[2084] Уже тоді, очевидно, під упирями розуміли певну категорію померлих, хоча й не можна напевно стверджувати, яку саме.
Уже принаймні з початку ХVІІІ ст. побутують уявлення про упирів як про відьмаків, які насилають моровицю й посуху, п’ють людську кров, відбирають життєву силу людей тощо. Особливо небезпечними упирі стають після смерті. Прикладом можуть бути перекази про чернігівського полковника Василя Дуніна-Борковського чи київського полковника Антона Танського (ХVІІ—ХVІІІ ст.).[2085] Власне, так в Україні сприймають упирів донині.
У різних етнографічних районах поширені ще й такі назви персонажа, як упирь, опир, опирь, вупир, випер, лупир, упирак (відповідно й упириця, лупириця, опириця та ін.). Трапляються також назви дводушник, двойняк, потинач. Нерідко повними відповідниками упиря є назви відьмак, знахор, покійник, який приходить, та ін.
Стосовно походження назви упир дослідники не дійшли спільної думки. Дехто сприймає її як запозичення з тюркських або урало-алтайських мов, інші виводять від давніх коренів ‘дути’, ‘колоти’ та ін. З-поміж різних версій, з якими докладно можна ознайомитись у праці Наталії Хобзей,[2086] найвірогіднішим видається трактування упиря як ‘неспаленого’ (від *пир — ‘вогонь’), адже давньою формою забезпечення переходу душі на «тамтой світ» була саме кремація тіла померлого.
Однією з основних ознак упиря, як і відьми, вважають хвіст:
— «То хто казав опириці, хто відьма. Опир — то не людина, вíдродок який. Відьма з хвостиком, і опир з хвостиком».[2087]
— «Називали, шо то упир, котрий має, вибачте, хвіст. Такий короткий хвостик».[2088]
— «Вупирь мав хвіст»,[2089] «опир має фіст»,[2090] «упирь мав бути з хвостиком».[2091]
— «Як сі рóдив з хвостом — то є опир».[2092]
— «Опирі — то хіба які з хвóстами».[2093]
— «Опир хвіст має».[2094]
— «Хвостик, кажут, є в опирє».[2095]
Цей хвіст можна, так само як у відьом, побачити у воді.
Іноді точно дізнавалися, що людина — упир, лише після посмертного обмивання тіла, коли чітко бачили «хвостик». Доти про це лише здогадувалися, бо упир «встидався того», нічим себе не виявляв: «нич не робе, не ворожить нич — ни нич».
У с. Стара Сіль на Старосамбірщині вважали, що в упиря серце з правого боку.[2096] Водночас значно частотнішим є погляд на упирів як на людей із двома серцями, при цьому одне з них — від Бога, а друге — від «нечистого»:
— «То той упирь, шо він такий врóжений упирь є, ну, він, ка’, має два серця: і від Бога, і від дітка».[2097]
— «Шо, значить, він мав дві сéрця, — то називаєця упирь».[2098]
— «Таке повідали, шо в них два серця».[2099]
— «Упир — то є така людина, жо має два серця. То як він вмре, а друге серце ше жóє».[2100]
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська міфологія» автора Володимир Галайчук на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Упир“ на сторінці 1. Приємного читання.