Розділ «Домовик»

Домашні духи є одними з найпопулярніших демонічних істот в українців. Залежно від регіону це зазвичай годованець чи домовик. Також до поняття домашніх духів із різною інтенсивністю виразно тяжіють уявлення про ласку та вужа.

Відомості про годованця й домовика іноді майже тотожні. Відрізняє їх насамперед походження, хоча не лише воно. Годованець як «дух-збагачувач» (чи «домашній чорт») переважно походить зі знóска (маленького недорозвиненого курячого яйця без жовтка) і за свої послуги забирає душу господаря після його смерті. Домовик — це насамперед похідний від душі померлого предка дух-опікун.

Уявлення про годованця здебільшого побутують у Карпатах і на суміжних територіях, тоді як віра в домовика більше притаманна решті українських теренів. На Заході України своєрідною гранню між цими уявленнями є історико-етнографічна Волинь, де на межі з Надсянням, Опіллям і Поділлям виразно простежується карпатський варіант — тип духа-збагачувача, а на півночі спостерігають тяжіння до поліського типу домовика-предка. Водночас як ототожнення домовика з чортом, так і уявлення про нього як про душу померлого в Україні трапляються повсюдно.

Єдиного інваріантного прообразу домовика на українських землях немає, наявні лише більш чи менш загальні діалектні тенденції до його характеристики, які співіснують з іншими, менш популярними.[287]

Назви. Перша виразна згадка про домашніх духів у східних слов’ян датована кінцем XIV ст.[288] Автор згадує про «проклятого біса-хороможителя», ніяк не пояснюючи, що криється за цією назвою. Найімовірніше, що так представник церкви назвав домовика. Саме ж слово домовик чи не вперше згадане в граматиці початку ХІХ ст., де українських дідька, домовика витлумачено через переклад російською мовою — дедушка домовой.[289] Безперечно, слово домовик на той час уже було добре відомим. Водночас можна припустити, що в українців, як, наприклад, у чехів, давнішою за походженням була назва домашнього духа дідько, яка вказувала на генезу персонажа від душі старшого з померлих у сім’ї.

Сьогодні слово домовик як загальна назва відоме повсюдно в Україні. Також цього персонажа називають домовік, хадзя́йнушка домовік, домовічок, домовий, домовой, домовій, домник, батюшка домовой, хазяїн, хазяїн дома. Лише на Сарненщині зафіксовано назву перéйма: «Старші люди казали — перейма, а тепер вже кажуть — домовиік. То те саме».[290] Вочевидь, ця назва є віддієслівною, від переймати — ‘завертати худобу’.

Унаслідок ототожнення домовика з «нечистою силою» (безпосередно з чортом, годованцем, «безпірним» покійником тощо) використовують і назви нечиста сила, лихий, ліхáч, нилапóй, дідько, чорт, чортик, сатана, враг, злий, злий дух, нидобрий, погань, нячисьцік, лякайло, пужало, начнік, нєдобра душа, мєртвєц, сьмєрть, «той, шчо памьор», знахор, коўдуннік,[291] зрідка — панок, панич, федик, антипко,[292] а то й хóванець чи виховáнець.[293] Водночас назва в цьому випадку не може бути достатньо надійним ідентифікатором.

Походження. У разі ототожнення домовика з годованцем також можуть вважати, що він з’являється з так званого зноска, що його можна придбати «з усім» тощо. Водночас у більшості регіонів в уявленнях про домовика його появу пов’язують із закладанням підвалин чи фундаменту хати, зведенням комина чи печі, із завершенням будівництва:

— «Заводиця, кажуть, як хату строїш. Оцьо як зробили заливку, підмуровку, геть тако вже все вимурували чи там поставили дерев’яну, ну та й всьо, вже тоді знайте, шо він буде на горі».[294]

— «Домовик у кажній хаті є. Як строїти хату, то він уходить. […] То як ті[ль]ки заклали хату, то він появляєця».[295]

— «Поки хата будується, домовика ще нема, а вже як вивели комина, поселяється домовик».[296]

— «Казали — раз піч є, то й домовик є. Казали, що буває таке, а що воно?»[297]

— «Думовик вкажній хаті є. […] То вже як построїли хату, товінповинен бути».[298]

— «В домý обізатєльно є домовик. Як построїца чи як закладає, [тоді він з’являється]».[299]

— «Як построїця людина і буде жити в тій хаті, то там має бути домовик, а чи то злий дух, чи божий дух, я не знаю».[300]

— «Як построїш хату, так він, кажуть… і він селиться. А хто його бачив чи не бачив…»[301]

На Камінь-Каширщині стверджували, що «як майстри заклали на погане, то воно береця».[302]

Іноді, ототожнюючи домовика з «нечистою силою», трактують його як душу «безпірного», відьмака чи просто «чужого», що помер на місці будівництва хати:

— «Після войни, то одні купили хату на хуторі — і продали, не могли там жити. Там жили ті, шо займалися злими духáми, читали чорну магію, і там жили ті злі духи. А то кажуть, шо там на тому місці була вбита людина, а вони поставили хату на тому місці, а то не можна. То хто чорну магію читає, а потім вмирає, то той домовик там потім і живе».[303]