Розділ «Годованець»

Траплялося, що господарі духа-збагачувача змушені були виправдовуватися перед односельцями чи переводити справу на жарт:

— «Був такий в нас багач. Мов всьо. Ну — старавсі, робив, мов… А там все казали, шо там є той злий, шо Степан чорта має. Шось там ніби виділи, як їму їсти ду стадоли на горý носили, — він на горі сидів. А той господар прикликав мого тата і каже: «Нестóрку, ходи, я тибі шось скáжу». І завів його ду стадоли (а там — багач — збіжжі повно, всяких і вилок, і всього, господáрка така — і кíрат був, — молотили те збіжжє…) і каже: «Дивись, кажуть люди, шо я маю чорта. А дивись — де я маю чорта? Я маю всьо, а то той, шо ніц не має, — то він має чорта».[817]

— «Небіжчик Владзьо Боблик. Він був музикант, грав на трубу, на барабан, грав вісíллє зі свойов компанією, вдень він різником був, ходив різав свині, заварював тушонки, — ну і купив машину. Тоді ше «Москвіч» — то ж в селі не було багато машин таких. Ну і купив машину, а їму там кажут: «Владзю, ти ж, — каже (вибачте мені, щезло би), — маєш дідька». А він каже: «Нє, я маю гроші, то ви маєте дідька».[818]

Нерідко люди й самі критично ставляться до поширюваних у селі чуток про допомогу нечистої сили, сприймаючи чиїсь статки винятково як результат важкої праці:

— «Юзик, казали, або дідько. То тут в нас на вулици два юзики бýло. Бо бýло в одного багачє вóсємдесять гектарів, а в одного підесять. І казали, шо в него є юзик, бо їму помагає. Але він не ноччю, не дньом не спав, а робив із свóїми людьми, і такий в него був юзик. А там ше все якийсь кіт вилізе на браму…».[819]

— «Казали: має лихого, злого, і він йому помагає. А той господар знов казав: «Працюй так, як я, — і ти будеш мати».[820]

Про власника годованця казали: «Хрест на грудях, а дідько на плечах».[821] Він міг стати найбагатшим у селі, бо той усе допомагав робити: підказував, як що сіяти, де орати, пас корову, прав білизну, молов на жорнах, різав січку, допомагав торгувати й навіть підкидав гроші. За бажання можна було мати не одного, а кількох годованців для різних видів робіт чи для успіху в різних сферах. Можна було, наприклад, набути одного духа «до хати», а другого — «до стайні». Водночас, згідно з деякими уявленнями, призначати годованця «до хати» було небезпечно: її господар міг померти[822] або ж мусив повністю підпорядковуватися наказам демонічної істоти:

— «Гудованця можете вигодувати самі та будете мати господаря в хаті. То вже ви господарем не будете. Ви будете слугов при ньому. Шо він скаже — то будете робити».[823]

— «Він над господарем старший».[824]

Допомога годованця зазвичай стосується господарської площини:

1. Виконує функцію «підсобника» в якій-небудь роботі господаря:

— «Та буде слухати тебе, то шо ти скажеш. От в нас также один мав того, накривав хату, і той йому всьо носив, той подавав, той [господар] лиш сидів та бив, а той йому всьо подавав, бо то так робота йде, а нікого не видко. А то він мав того».[825]

— «Сміяли сі. Каже, шо… він ламав камінь, той, шо казали, шо він має сесе. І кажут, шо він самóй скалу сесю лупає та й каже: «Ану, хлопці, разом» (ну а він самóй). І, каже, тим ломом, підкладе, і перевернув ту скалу. То казали, шо помагає він їму. Але чи то таке відумали, чи нє…»[826]

2. Ріже січку, ходить коло коней:

— «То казали: є в него юзик, бо всі вже сплют, а хтось у него січку ріже чи у стайни світит. Але ніхто до него на обору не йшов і не бачив, чи то юзик ріже, чи то ґазда ріже».[827]

— «У нашому селі, то вона ще й нині жóє, то там кажут, шо тáкой від дáвних давéн дідько є. Казали, що до неї ще хлопець ходив колись, дівков, до стодоли, ну то, каже, шо бахýр отак різав січку. Ну а той хлопець: «Слухай, хто то січку вночи ріже?» — «Ай, най ріже». То він тáк, каже, січкарню круте… Ну і мій вуйко колись росказував, тáкой тут в Зарýбихи, казали, шо дідько є. То казав, шо тáкой коло кóней ходив був, слуга. Та й, каже, колись до стайні заходжу: бахýр ходе помежи коні. Ну а він віт був в селі, та й каже: «Слухай, шо то в тебе за бахýр ходит коло кóней?» — «Ай, каже, най собі ходит. Тобі нáщо його». То каже: таке м видів, бахурá, але нічо’ мені ні казав, ні нічо’».[828]

3. Пасе корову:

«В Звіди Марусі він корову пасе. Казали, шо казан корову пасе. Вона вижене і йде собі додому — а вона (корова — В. Г.) нікуди не йде. Йде Неля з колгоспу, та й чує, шо хтось говорить. Обернулась — а там нікого нема. Та їй аж моторошно стало, але чує: «Вернись! Вернись, я тобі сказав!» — а то з казана звуки йдуть. То вона перехрестилася і пішла собі. З такими людьми, [що мають годованця], треба дружити, а як не дружити, то хоч не чіпати».[829]

4. Доїть корову:

«В него оден кінь був, і в сего, шо я говорив вам. В[о]ни горали. Він вже десь запізнивсі, приганєє ввечір коня до него, але він вже спить — не світиці в хаті. Він кличе: «Дмитре! Дмитре! Я коня пригнав». Нема. Ни ’бзиваєці ніхто. Я, каже, підхожу, абим конє загнав до стайні, я чую — а в стайні корову доїт. А далі перестало. Я знов іду кликати — він віходит. Я думав, він у стайні корову доїв, а він, ка’, віходит, — спав, а в стайні корову доєло. То мілько той доїв. Домовик».[830]