Розділ «Годованець»

Я. Пастернак на Жовківщині зафіксував варіант виведення домашнього духа з яйця від чорної курки: «Як яйце від чорної курки тримати під пахою через 9 днів, то вилізе з него лихий».[746]

Згідно з матеріалами з Бродівщини, це має бути не просто яйце, а саме зносок від чорної курки: «Перший раз як курка знесе яйце — то мале таке. Від чорної курки, як вона знесе перше яйце, то висиджують під пахвою того панкá — чортика».[747]

Якщо всі умови виконано добре, «того, з ріжками» треба було ще закупити:

— «Та й[о]му мусиш шось дати: чи корову, чи конє, чи і людину. Він сам не буде тобі служити».[748]

— «Йому треба буде шось пообіцяти: чи корову, чи теля».[749]

Подекуди — очевидно, під впливом християнських уявлень про чорта — стверджують, що «він нічо’ не хоче, лишень твою душу бере». Цікавим є варіант оплати демонові власною шкірою, який зафіксував А. Онищук: «Оден газда наймив собі «єго» за слугу. А за то як вмре, мав дати свою шкіру. Поховали тата— і сини пильнували три ночі гріб. Сховався син за хрестом — приходить їх три — розпечатали гріб і облупили шкіру, а син її вкрав. Узялися бити за тої шкіри: «Я за тоту шкіру багато би собі душ заслужив. Я був би ізшив з того бурдюг, тай набив у то букового листу, то й уночі — як хто би йшов — то я серед дороги тим міхом — то й душа моя». Так они сі били за ту шкіру, то й кури запіяли, і пощезали».[750]

У більшості випадків інформатори не могли відповісти на запитання, у якому вигляді вилуплюється годованець. Іноді вважають, що спочатку вилупиться «чорне курєтко» або якесь «кýря — не кýря», з котрого потім виростає годованець. Це «кýря» треба було годувати, як і звичайне курча, ще дев’ять днів, а відтак воно ніби запитувало в господаря: «Я тобов буду керувати чи ти мнов будеш керувати?»[751] Подекуди ж розповідають, що «дев’ятої доби звидите такого хлопчика, і він спитає, шо ви хочете від нього».[752] Згідно із записами М. Зубрицького, «з яйцьа вискочит паничик і питат ся: «Чого пожадаш? То я ти буду на помочи».[753] За ще однією версією, зі зноска вилуплюються два хробачки — жовтий і чорний. Жовтого треба було задушити, а з чорного вже мали годованця: «Жовтого — задушити, а другий — вроді чорного. То з того чорного то виходить. Бо як два — там шось сі не получає. Тре’ одного. Много — тоже ні».[754]

Випадково розбити чи роздушити зноска під час виношування годованця вважали небезпечним. Зокрема, розповіді з таким сюжетом популярні на Кам’янка-Бузьчині: «Тутка був їден хлопець, пас корову. І той хлопчинка взєв собі вшив міщєтко таке маленьке, а курка як знесла таке їйце, довбіньочку, і він взєв то міщєтко прив’єзав собі під пахвою. А хлопці (а то діти) взє´ли його такво стиснули, — то казав мій чоловік, шо кров вже бýла, на зав’язі. То вже сі, видно, він зав’язував».[755]

В іншому варіанті один чоловік зауважив, що його сусід рубає дрова, тримаючи сокиру лише правицею. Щось запідозривши, чоловік підкрався й «легенько його потиснув».

Зазвичай після невдалої спроби завести «помічника» той, хто намагався це зробити, втрачав якщо не життя, то принаймні здоров’я чи розум. Одна жінка, котра роздушила зноска під час виношування, потім «дуже сі мучила — ни давало її вмирети».[756] Майже повсюди стверджують: «…не дай, Бог, аби його пустив — то вже нічо’ не поможе».

Часто трапляється вірування, що годованця потрібно ще «знати», «із ним треба знати, обходóтисі як», бо «то шось, як роздобували, то казали, шо то не кождий міг вітримати».[757] Тож не випадково в одній із розповідей ідеться про зв’язок домашнього духа з певною «книжкою», вочевидь, із так званою «Чорною магією»: «Казали, шо купуют на базарó. В нас там чоловік був, і він його точно мав. А як умирав, і сповів його внуці. А до него такой треба знати. Як вона зачєла, то її діти зачєли слабувати, зачєло їх крутити. Ну, і потом віднесла вона, в нас тут чоловік був, любив ворóжити, ту книжку. І рано чоловік ше садив бульбу, а до вечера пішов давати в стайні худобі, і як його в стайні скрутило, як його їмило, і не могли ради дати, і він до вечора вмер. І язик в нього був так, шо священик ховав, то казав, шо ше такого не видів. То донька його віднесла ту книжку назад і каже: «Бери собі назад ту книжку». Може, тому ґазді добре робит, шо він має всьо, а комусь робит погане».[758]

Потрібно сказати, що в одному селі уявлення про різні способи набуття духа-збагачувача можуть побутувати синхронно. Зокрема, один із респондентів коротко відповів на це запитання так: «Можна було купити, в спадок получити, а можна було і просто нажити — то як курка знесе зносок, то його треба носити сім днів під лівов пахов — та й будеш собі мати».[759]

Вигляд. Стосовно вигляду годованця багато хто вважає, що «єго ніхто не видит, лишень той, шо буде єго мати». Нерідко люди уникають відповіді на запитання, як виглядає «допоміжник», обмежуючись репліками «Я його не бачив / не бачила», «Ми у церкву ходимо» тощо. По суті, така відповідь сигналізує: «Я ходжу до церкви, годованця не маю, тому його не бачив (не бачила) і відповісти на запитання не можу й не хочу».

Розповіді інших опитаних засвідчують здатність годованця до перетворень: мовляв, «він на всьо сі може перекинути»:

— «А він собі може бути і великий, і маленький, і пес може бути з него, дівка може бути».[760]

— «Він може котом, псом, курков може».[761]

— «Та то кіт, перетвориться в кота, або в собаку, абощо».[762]

— «Говорили, шо він міг і котом бути, і псом бути, і чим-нибудь міг сі перетворити».[763]

— «Найчастіше то в кота мілько перетворювався, чорного або білого».[764]

— «То він в шо хоче, в те й може ся перекинути. Він і в людину, і в дубину, і в кота, а як треба, то зовсім невидимий буде».[765]