Розділ «Годованець»

5. Допомагає господареві в спорудженні прибудов:

«Хто багато будуєсі, щороку карникó (курники — В. Г.) кладе, то казали, шо той має щéзлого».[831]

6. Оберігає хату від пожежі:

— «Горіла хата в сусіда, а цей мав грушку в стодолі. Через пошиттє в стодолі росла грушка. Стодола була соломов крита. Пошиттє з соломи. Хата горіла — і на тоту стодолу під соломов навіть іскрá не впала. А стодола ж так як одо паркан. Попробуй, який то жар був — дерев’яна хата горіла, під дранков чи під ґонтов. І на ту стодолу ні одна іскрá не впала. А він собі сидів, грівсі в стодолі. Подув — і іскрá пішла онтуда, а на мóю стодолу не пішла».[832]

— «Ту хату господар палив, бо хотів дістати секерацію, — не горіла. Стайня згоріла, а хата почорніла, як вуголь, і не горіла. Пробували розбирати — то йшов майстер, спіткнувся на дереві, впав і більше не хотів йти».[833]

7. Стереже добро господаря:

— «В нас тут є така хата, шо якбисьте взяли дóску вночи, до рання бисте принесли».[834]

— «В нас тут, росказували, дві хаті таких було [що мали домовика]. От одна ше стоїть — і ніхто не живе. І діти є, і не розбирає ніхто нічого. Батько вмер, і так і стоїть. Сусід там жив. Пішов собі на той двір, побачив там каністру, таку на бензин. І взяв собі ту каністру. «Там ніхто не живе, — думає, — візьму собі». А прийшов вечір, і прийшов до нього, каже: «Те шо ти взяв, занеси і постав на тому місці». Він, каже, думав, шо я здурію. Перелякався на смерть, волосся наїжилось. Боже! Пішов назад поставив. То він голос чув під хатою під окном».[835]

— «Там, на Спасі (с. Спас Кам’янка-Бузького району — В. Г.), казали, же там в їдних дідько був. Ну і, може, і був, бо моя баба, моя мама і моя цьотка ішли колись лен збирати. А цьотка ходили вагітна, а там були сливки. А цьотка скуб-скуб. А баба обернуласі та каже: «Нашо тобі ті сливки? Ти не знаєш, шо тут не можна?» Зáкім зайшли, то схопило той цьотчин лен, бо то був окремо, злапав якийсь вихір, вітер, той шо крутив, злапав той лен — пуніс на ліса. А баба каже: «От видиш? То тобі ті сливки вже зробили».[836]

8. Попереджає хазяїна про шкоду:

— «Шо то є таке в людей, нечиста сила така. Колись чути було, навіть в нас в селі. А тепер уже… Казали, шо тут у Николи Данилового бýло, я знаю, шо мама моя розказувала, шо вони мали там далеко, на Перекопах, мали там черешнí. І як хтось вилізе на черешню, він вже знає: «Ану злазєй уже! Ти вже на черешни!» Шо він підказував».[837]

— «Та то мали — Буджєк, Маковій… За це я вам скáжу, шо бýло. Але вони никому сі не признавали, аж то, шо бідні як сапáли у цего багачє´, шо в него це бýло, ну та й та жінка (бідна така, отутка в нас за хатов жóла), та й сапáла, то й вже тото, шо її пайка, та й їго пайку носит їму на стрих, а свóю лишєє додому, шо їй сі належит. Та й там бýло в него мило на подí, на стрóху. А вона думає — йой, я так дітей не маю чим помилóти (бо то така бідна, а грóшей не бýло), а взє´ла у пазуху сховала та й злізла. А вона злізла, а ґаздá каже: «Постав, то шо ти взє´ла. Ти нáшо взєла?» І відтак вже… Знали, шо він це має. Той такий був сибі, я вам кажу, то був цілóй Буджєк. Він тако сидье, так у долéви, сюди до Городници на друге село. Він дуже далеко. Лишень ліс з цего боку і з цего тако. А він просторий, всьо поле, то бýло всьо поле їго, в него люди робили. То в него ви не могли перейти, ’би він не знав, в него ви сапáли, лупили кукурудзи, бо як вісапали в него, то мают полупити, і він їм має дати ту пайку, шо там чи за п’єтий сніп, чи за десєтий, а то решту їму мают поскладати так, як сі належит. То він… тамка він усьо знав, шо ти зробила. Ти би навіть у пазуху взє´ла… то там ніхто не пробував, бо це всі знали».[838]

— «Був собі чорт, чоловік мав його у саді. І його люди боялися. Він служив тому газді, шо в саду був, і він тому хазяїну багато грошей прискладав. Господар взяв і повисипав гроші на під на верето. Той чоловік пішов у поле з жінкою гребсти сіно. А вдома наймали собі слугу. А той хлопчик поліз на під і давай брати гроші. Той хлопчик вийшов на поле до чоловіка, а чоловік каже: «Івани, йди то, шо взяв, поклади на місце». Тоді почало хлопця крутити, і хлопець поклав ті гроші на місце».[839]

— «Про того в нас ше таке було, от в нас тут на Хібу, була баба та й чоловік, жили собі, та й мали коло себе того біля, та й мали служницю, а вона пішла на під, а вони сира такого мали і клали на під, а він си сидів на поді та й видів всьо. Приходе вона (господиня — Л. О.) додому та й каже тій служанці: «Чо’ ти там лізла, абись де більше не лізла». Вона десь взяла того сира, а той видів та й розказав, шо то вона на поді сир брала».[840]

9. Колише дитину:

— «То різне таке розказували. Навіть казали, шо чорт дитину колише».[841]

— «Говорили, шо багатому дідько дитину колише».[842]

Водночас такі випадки нерідко сприймали негативно, бо дитина опісля нібито ставала калікою: «І там, на Пáньковій (с. Панькова Кам’янка-Бузького району — В. Г.), вони повмирали, а той прия´тель (тобто домовик — В. Г.)… діти їх — то той хлопець — каліка, донині в Рáдехові жиє. Він колисав дитину, той прия´тель. Нікого не бýло видно, а колиска сама… І та дитина донині — скапараласі: ні розуму, нічого…»[843]

10. Допомагає добре спродатися на базарі:

«Калинчучка стара, вже баба та вмерла, каже: «Іване, дивися в другий бік». Він каже: якийсь котик віскочив на ту клітку, шо везли пóтята (курчата — В. Г.). Як покрутився… я приїхав на базар — в мене «на мах» розкупили, а другі — такі файні — ніхто не купував. «На мах» розкупили у тої баби. То мій кум так казав. Кажут таке, шо він не їсть солене. А хто його знає? То є в старих пословиця така».[844]