Розділ «Годованець»

— «Як в нас Богдан ще був, та й каже — я вийшов, а то, каже, такий панич в капелюсі від Галанюкових через наш ґрунт до сусіди. Ну а відтак вже пішла пóголоска…»[782]

До уявлень про подобу чорта наближені й перекази з колишньої Проскурівщини про «вихованця» як про «маленьку істоту, вповні схожу на людину і з маленькими рогами».[783] Схоже описували його й на Бродівщині:

— «Один раз розказували, шо був десь один дядько (але він вже вмер), тоже десь, видно, мав того, з рогами. І казали, шо вони пішли десь на сіно, а він був в них наймитом, і казали йому: всюди ходи, всьо бери, тільки на гору не заглядай. Ну а то молодий був, і каже, шо то, значить, шо я на гору не загляну? І взяв заглянув на гору, а там як до него такий рогатий хлопчик язика виставив, [то,] каже, чуть не забився. А той господар пішов та й каже: «Чого ти туда заглядав?» То той («з рогами» — В. Г.) вже якось йому повідомив, шо той заглядав до него».[784]

— «Тут в нас сусід був в тюрмі (ну а як — в тюрмі різні люди є…). Він собі купив чортика, такого маленького хлопчика (я не виділа, але так казали). І варив йому кашу, тільки без солі, і носив. Потом жінку мусів віддати, жінку зарізали… Казала та жінка, во де він мав того чорта, а то я сама питалася в неї, чи де вона виділа коли його. А вона каже: «В садку сидить — во-во — хитається, два ріжки має сивих», — але я ніц не бачила».[785]

На Волині трапляється й варіант уявлень, у якому домашній дух постає як чорний або надміру великий заєць:

— «Той хутор від Гаїв (с. Гаї Кременецького району — В. Г.) був кілометри три з половиною — чотири. То там було штири хаті, і там був домовик. Бачили його — собакою, котом чорним. То в хаті крайній в тім хуторі було. Завше дід їде до міста, батьки їдут з дідом. А дід керував. Але так поїхали до міста, а там з другого хутора прийшли більші хлопці. Десь там в діда табак є, курити. А була пасіка. Пішли на пасіку. А він тримав вулії. А колись табак було за Польщі — строго. Ну, та пішли в пасіку. Ті відчиняли вульї, де на очках нема пчіл. Як одчинили — а там заєць лежить чорний. Він вигульнув! По саду гонились за ним, гонилися (а садок закритий) — десь подівся. Закрили того вулья. Там сіно було вимощене, і він там. То був той домовик. Той, шо для пчіл помагав. Мед і всьо інше. Найшли улья з табаком. Хлопці забрали і пішли. Їдут з міста. Ми побігли, відчинили ворота. А дід батогом нас. «Ви чого, — каже, — по пасіці ганялись?!» А він вже нажалівся [дідові]. То той мав там».[786]

— «На Панькóвій (с. Панькова Бродівського району — В. Г.) — то вони вибралися до Рáдехова — там був такий, Мандзя´ писавсі, то він знав, багато знав… і мав того домовика вдома. А з Лопатина жінка, ми рáзом шість літ на цегóльні робили, вона бýла нáймачкою там в него. І мали вони їхати до Бродів. Каже: «Мариню, прóйдеш до нас, бо ми їдем до Бродів. А ти прóйдеш на господáрку, але, Мариню, до комори не йди». А вона — ай Боже!.. А мене так аж коле, жеби до теї комори загля´нути, шо там є. Вони поїхали, а я, каже, подивлюся, шо там є, а їм не скáжу, жи я дивиласі. Каже: я відчинила двері, а там такий заяць— витріщив очі, з такими великими вухами, сидит коло скрині. А я — раз — зачинила двері. Нáшо я туди йшла? Але я не признаюся їм, жо я дивиласі. Вже вони їдут. Я хутко побігла, відчинила браму, а та господиня каже: «Мариню, як я тебе просила, [що] Мариню, не йди до комори, — чого ж ти ходила?» Каже: «Чуєте, я там виділа такого великого заяця з такими великими вочима…» — «То, — каже, — наш прия´тель…»[787]

Іноді такого зайця описують як напівзайця-напівчорта: «Тут єден мав чорта. Ну во тут є хата, зараз пустує, то там було. Во підете ви — і чути, як він вночі товчеться. О-о-о, я видів його на свої очі: як добрий заяць, роги мав, хвіст мав. Був похожий на зайця, але він був більший, ну десь мав півметра. Ми з тим хлопчиськом бавились, ми ше були малими, коло теї хати, а він сам з хліва вилетів — і коло нас, коло нас… Я як прилетів додому, то відійти не міг. Чорний, мав червоні зуби, великі вуха, роги. Я вже так не пам’ятаю. Там во хлопці були, вже старші від мене, кавалєри вже були, то вони як йшли спати, то не могли спати, бо він перенесе їх на другий бік. Тепер ніхто в тій хаті не жиє, там ніхто не йде до тої хати, і так вона стоїть».[788]

Годованець не завжди має форму. Досить часто його прояви пов’язані з вогнем, іскрами: він створює видиво, ніби горить хата або світить у безлюдній хаті: «Я вже то в газетах читала, шо то домовик. Диявол, то казали, шо він в тій хаті був. Він і на кота перетворювався. Люди багато [бачили, що] було. То перейде якийсь панок. Годóванка казала, шо вона як йшла з Юрком з весіллє від Дзьóбчихи, і каже, дивлюсі, шо такий вéликий хлоп гет. (А в нас був такий чоловік дваметровий.) А чоловік каже: «Ба [з]відки Струж йде?» І він йде, йде, а я кажу: «Юрку, то не Струж». Але він, каже, курив дзиґар, і так у ноги боком, і так, каже, [і]скра лиш полетит, та’, гей би тринькнув по дзóґари, так, каже, ’скра летит, шо нещєстє. І вона каже: «Юрку, то не Струж!» Одним там— то кіт скакав попід ноги».[789]

Типовою в оповідях є ситуація, коли годованець виявляє себе кроками, голосом чи криком, передражнює людину: «То точно бýло. В Петруня´. Я ти повім, як бýло. Цьоця та, Юзькова, віддалася до Юзька. То й казали: «Ганя, Ганя, йди скоро додому, бо ся не вóдно бýде, — коло Петруня буде дітко, б’деш ся бояти». А в’на сказала так (але то вже нецензурні слова): «Шо ня з’їсть, то ня й высере». А як в’на пришла перед ту хату, а в’но йі стало так гнати, шо вона ледво втíкла: «Шо тя з’їсть, то тя высере! Шо тя з’їсть, то тя высере!»[790]

Час проявлення та локалізація. Зазвичай годованець виявляє себе увечері чи вночі, близько опівночі (трапляється, що й у полудень), — у характерну для «нечистої сили» пору. Що ж до місця його перебування, то нерідко стверджують, що він мешкає там, де вкаже господар. Зазвичай це місце на горищі (на «стриху», на «поді», на «даху», на «верху») на платві або за платвою чи десь у кутку. За відомостями, які П. Чубинський зібрав на колишній Проскурівщині, «улюбленим місцем перебування «вихованця» є ліжник на горищі».[791]

Нерідко стверджували, що годованець живе в стайні чи будь-де у хаті: у сінях, у коморі, у скриньці, у кутку, під столом, на печі (на «п’єцу»), за комином чи у комині, на припічку або «у підпечі, як мало палєт». Після горища піч посідає друге місце за частотністю вказівок на неї як на місце перебування домашнього духа:

— «Є. Пересічно в печó, як мало палєт. У печи живе. А так — на горі. Але пересічно говорят — піч. У нас була підпіч, шо там кури тримали люди. Ну, біднотá бýла. То так, шо він в підпíчю собі там гніздóвсі».[792]

— «В хаті, казали, шо він в комині».[793]

Подекуди зазначали, що «Федя в хаті не держáть, а йому спіціяльно роблять таку комірочку. Отам таку в загаті десь зроблять (ближче до сіней — В. Г.), там йому дають їсти…»[794]

З уявленнями про годованця можуть пов’язувати й так званий елемент незавершеності, коли у зведеній хаті залишали щось «недороблене». Як варіант, де-небудь на «фаціяті» (вентиляційному вікні) навмисно зоставляли відірвану дошку, «шоб він міг вийти і зайти»;[795] «в щиту лишали дирку, аби нечистий гуляв».[796]

У багатьох випадках не деталізують, де саме живе годованець, вдаючись до узагальненого визначення «місце»:

— «В нас одна виїжджала — і ніхто ту хату не купує, кажут, шо там є дідько. То на тім місци, де його вікохали, хтось його вітримав, вігодовав».[797]

— «Як в когось велика загорожа, то таке бýло, шо казали, йой, пригородив, і там дідька пригородив. То там ґазда помер швидко. Або ще кажут, йой, там нечисте місце, а він пригородив. А був би не городив, то був би жив. Але в кого така велика зáгорода предвіцька давна… бо на чискім такім нє… Бо в нас таке бýло, шо оженивсі молодий хлопець, оженивсі і городив пліт. І городив, і зразу його щось так як то скрóвило було. То казали, йой, там таке місце, то не треба було його пригороджувати. І він, бідний, так то відгородив, і то було лекше».[798]

— «Ну і вже тато сі оженили, та й привéли лошє за собов. Каже — догори ногами лошє перевéрнет в стайні, і всьо. Кождий каже — то недобре місце. Недобре та й недобре. Та й тоди наймили тóлоку та й перенесли на півґрунта».[799]