Розділ «Годованець»

— «Зносок навідліть лівов руков кидáли гет через хату, через стодолу, через стайню».[723]

— «Кидали зносок лівов руков навідлів через хату, шоби то зле в хаті не було».[724]

У перекиданні через хату чи стайню зафіксовано кілька варіантів. Зокрема, кидали зноска назад через себе; увечері, щоб ніхто не бачив; перекидали через чужу хату; перекидали навідліг і водночас із півдня на північ («бо північна сторона, вона є не сонцем обсвічена»); після перекидання не озиралися, щоб подивитися, чи розбився. Перекидання могли супроводжувати відповідною примовкою-оберегом: «Знісок при конці курка несе, то нáшось через хату кидають. І «Я ничо’ не вмію» примовлять. Правою рукою позад себе кидать. В хату його шось не вносять».[725] (Таку примовку неодноразово доводилося чути як оберегову від демонічних сил, і повністю звучить вона так: «Я нічого не знаю, і хай мені нічого не шкодить».)

Мотивацію перекидання зноска лівою рукою навідліг добре ілюструє розповідь із Богородчанщини: «Зносок метали гет лівов руков через хату. То все кажут, шо лівов дідька геть відганєють, нє правов. Лівов навіґліть біду від себе… Кажут, як видиш, що злий дух чи що, то лівов руков треба хреститисі, нє правов. Як шось тобі сі привидит, та й лівов руков хрестисі, та й не будéш видіти його».[726]

Перекидання зноска через хату трактують по-різному: «то ’би шось вело»,[727]«аби все бýло добре»,[728]«аби кури несли файні яйця»,[729]«шось не хваля́т його»,[730]«шоби худоби не забив [годованець]»,[731]«метали по кóрчах, шоби никому не шкодило».[732]

Траплялося, що зноска обов’язково мали розбити діти (бажано хлопці). Іноді таке перекидання мало форму своєрідної дитячої гри, коли хтось один перекидав, а інший намагався з другого боку зловити:

— «Вікидают через станю — то вже єго не буде. І тре’, ’би хтось там [його] ловив».[733]

— «Та то діти, такі собі забобони — мовет, шо він ся не розбóват, бо воно маленьке і сильно моцне — та й мéчут через хату, чи ся розíб’є. Мéчут через хату, і йно стоїт там, дивиця, а друге звідси мéче».[734]

Побутує й варіант, коли зноска віддавали дітям як забавку, пофарбувавши до Великодня разом з іншими крашанками. Вірили, що «лихе» дітям пошкодити не може, адже до семи років вони ще безгрішні.

Варто зазначити, що схожі дії зі зноском виконували повсюди в Україні незалежно від того, чи побутували там уявлення про годованця, чи ні. Якщо ж хтось мав на зноска інші плани, повинен був його з’їсти, і тоді годованець завівся б усередині свого власника.

Значно поширенішим водночас є варіант, коли зноска клали в спеціально зшиту для цього торбинку й дев’ять (рідше — сім, дванадцять) діб «вигрівали» — носили під лівою пахвою. Весь цей час треба було «ни христитисі, ни молитисі, ни вмиватисі», «ні до кого сі ніц не обзиватисі», не їсти взагалі або їсти пісне й несолоне, при цьому лише в коморі й без свічки. Нерідко зноска клали під пахву з розрахунком, щоб останній день припав на Великдень. Як у церкві перший раз заспівають «Христос воскрес!» належало сказати: «І мій воскрес!» Також зафіксовано варіант, коли виношування годованця приурочували до різдвяних свят: «Якшо чи чоловік, чи жінка не миєся в різдвяні свята дев’їть днів, а носит то яйце під пахов, ото є годованець».[735] У М. Зубрицького знаходимо й версію, згідно з якою вигрітого упродовж дев’яти днів зноска виймали з-під плеча й били прутом-«єдноростом» («лїторосткою, що за єдин рік виросте»).[736]

Що відбувалося потім, добре ілюструють такі розповіді:

— «Треба взяти куряче яйце, яке називають зноском, і впродовж дев’яти днів носити його під пахвою. На десятий день народжується з яйця маленька істота, вповні схожа на людину і з маленькими рогами».[737]

— «Казали: чóрта собі віпросив. І в кого той був чорт, помагав і йому дуже добре всьо робилосі. Є, курка несе маленьке яйце, зносок. Ну і то яйце треба носити дев’їть день під плечем, здається, шо під лівим прив’язати, і з него має диявол вродитисі, вилупитисі. І він так в момент віросте, і всьо, і потому не збудесі його, поки жити будеш. Він твій, а ти їго. Ну і кажут, шо потом ти як помреш, і ти вже пішов в пекло. Він служив тобі цілóй вік, а потому після смерти душа… А він далі шукає таких… Якщо, допустім, я господар, а ви мій син чи дочка… лишаєтсі… якшо ви приймаїте їго — добре. Якшо не приймаїте — він вже не має де ся дівати. Як лишєют хату, то він іде з ними. Ти його не віджéнеш. А як бýдеш відганєти, як пíдеш до ворожбита, колись то бýли, то він тобі віджéне так, шо тобі сі не схоче: або корова, або кінь, або шо-нибудь…»[738]

— «Зносок. Треба ни їсти, ни христитисі, ни молитисі, тримати дев’ять добів під плечем. Та й купиш, та будеш мати при хаті того, з ріжками. Та йму мусиш шось дати: чи корову, чи конє, чи і людину. Він сам не буде тобі служити. Раз давати. Він буде в тебе при хаті, будеш несолене їсти, йому давати, як посолиш, то він тобі кине з поду».[739]

— «Несе курка яйцє. До того сі донéсе — до послідного вже. То сі називає зносок. Тре’ його брати під плече, дев’їт добів ходити, ні до кого сі ніц не обзиватисі, несолене їсти — в дев’їть добів він вілезе з того зноска. І питає сі тебе: «Шо ти з мене хотів?» Ти єму кажи, шо хочеш: чи аби ти був найдужчий, чи аби був найбогатіщий, чи наймудріщий, — він тобі буде ставати в допомозі. Але при тім він по тобі таку шкáредь розпустит — то така пóстрах, то таке вóдіє, то того нема, але просто він так заманóт. Пáморока така, чудо пустит у голову: гаддє, ящірки, — капарá, чоловіче, така страшнá… Якщо ти сі не здригнеш — о! — ти єго, а він твій, вже сі любите вбидва. Єкшо ти сі здригнеш, а він тогди питає: «А ти шо?… Ти нашо мене сотворив?» — і йде. Шукає туполі, б[у]зини, незаходимого місцє недуступного. От за то раньше були ті дідьки, біси і чорти».[740]

Трапляються дещо відмінні варіанти виношування духа-збагачувача. Зокрема, неодмінною умовою його появи можуть вважати згадане вже перекидання зноска лівою рукою через хату: «Помічника можеш собі виховувати, казали колись старі люди, шо то треба дев’ять день носити під лівим пахов зносок курячий. І то яйце потому мусиш перед хатов лівим руков перекинути на другий бік, через хату. І він вискакує — і всьо, ти його собі кохай».[741]

На Старокостянтинівщині зноска ще й закопували в гній: «Кажуть, якщо курка знесе зноска і носити його дев’ять день під пахвою, а потім закопати в гній, то вилупиться чорт. Одна жінка схотіла перевірити. Як курка знесла яйце, то вона взяла під пахву і гріла дев’ять день. А на десятий закопала в гній. Через якийсь час і справді вилупився той чорт, прийшов до неї та й каже: «Ти мене виносила дев’ять день, а на десятий закопала в гній, то тепер ти моя, а я твій!»[742]

Рідко, але могли називати зноском і яйце з двома жовтками,[743] а в записі А. Онищука фігурує не лише зносок, а й «благовісне» яйце, що є прикметним з огляду на існування «лихого», «перекрійного» часу: «Як хоче мати хованці, то бере собі під ліве плече яйце. Одно добре — тот зносок, а друге добре — благовісне яйце, але з того благовісного — то буде гірший, лютий. І сідає собі під горішник та й так то яйце держит під плечем дев’ять діб, — не умиває сі, не молит. Та й поставит то яйце на горішник на диру, та й уже ся там обзиває».[744]

У Кам’янка-Бузькому районі зафіксовано розповідь про походження «помічника» зі свіжознесеного яйця: «Ну то на ню говорили, шо вона мала. А як вона мала: брали свіже яйце, горяче, і носили дев’їть днів під мишкою, і вони собі його вирощували. А тоді мали, на горі був».[745]