Розділ «Годованець»

— «Як помер чоловік, то не давав покійника підняти той кіт (годованець — В. Г.): скакав на груди, під ним».[899]

— «В селі Кричка (сусіднє із с. Пороги — В. Г.) був такий чоловік, музикант. Він дуже гарно вмів грати на скрипці. Навіть казали, що в нього є нечистий. Бо коли він вмирав, то довго не міг умерти. А коли лежив на ліжку, то в хаті і в голові у волоссі в нього була купа мишей. Вони позапутувалися у волоссі. Коли його несли до церкви, то був страшний вітер і не давав нести».[900]

— «Та стара, мама, як помирала, то казали, шо дуже мучилась. І кликала цю невістку до себе, шоб вона хоть доторкнулась до неї. І та не пішла. Але дуже в страшних муках померла, і потім не знáти, де то ділось. Шо ніби не передáла нікому. Балакали таке, шо як такі помирають, то шось робиця в повітрі, з деревами, отаке».[901]

Господарство, у якому тримали годованця, зрештою занепадало:

— «Це юзик — та це нечиста сила. Я цього бóюси. В нас тут, казали, Гнат мав того, щез би. Та й багачі були. Але казала мóя нені, шо де це є, то там на ґрунті нічо’, там всьо сі зводит на ніщó, на пустку зводицці, і все. Після того. Сей, шо Гнат, то всі живо вмерли, а син дітей не має. Шо кажут, шо зводицця та ґосподарка нáніц. Шо воно нема там нічо’ доброго».[902]

— «Колис у нас, в одній хаті, казали, шо там того нечистого собі тримає такого, то вони жóли на краю, і нічо’ їм ніякого багатства не дав, той нечистий. Мали одну донькý, і хлопці били сі, бо це одиначка, це колись було модно, — багачка, одиначка, мали вони більше полі, мали коні, мали всьо, — і так зійшло, і вони перейшли вже… І нічо’ не мали вони з теї хати: і ті старі повмирали, і та донька не мала дітей, і вже й вона вмерла. Та донька тáкій вийшла заміж за багатого, за розумного, але вони повмирали завчєсу обоє, вона багато молодша бýла від мене. Нічо’ він їм не допоміг. Це одиниці таке мали. Він не мав пасіки, бо то кажут, шо й до пасіки собі прикликают. Але в него не бýло. Бýли коні, був кірат… Але тепер на тім місци та хата стоїт без нікого… «Юзик» — казали на того нечистого».[903]

Обереги від годованця. Позбутися годованця було важко, особливо якщо він був не «насланий», а «вигодуваний» на певному «пляцу»:

— «Як господар перебирається — то з ним на друге місце переходить».[904]

— «То таке бýло: «Йой, я нóяк не можу ся його збути. Що мені робит? А я візьму запалю хижу». Та й взяв та й запалив господарь хижу. Запалив хижу, а сам ся випрістав гет. А він приходит, йому повíдат: «Добре, шось ми повтікали».[905]

— «Позбутися було тяжко. Чоловік помирав, а той ся лишав на тому пляцу».[906]

— «То воно там бýло і бýло, хтозна яке покоління».[907]

— «Він переданий був, той годованець, з діда-прадіда, хтозна ше коли, в тій хаті».[908]

— «То коли він помирав — то йому не давало вмирати. Коло нього сидів. Каже: «Де ж я ся дію?» Його було трудно вигнати. Треба було знати майстрові. Він ся вертав, годованець. То таке зáйшле, шо ся передає, то то є легко вигнати. А годованця— як де на пляцу вигодований — то є трудно. То є справа тяжка. Він ся вертає».[909]

— «Йому тре’ було те місце: [чи в хаті], чи в потоці, чи де в якім дуплі: відмовив молитву, і воно полетіло. Нечисте місце — то десь його хтось там перегнав».[910]

— «Він вмер — лишилосі на онуку, а там — далі. Так, шо той дідько жиє постоянно. То мож передавати з роду в рід, він не вмирає. Він на тім місци, де його придбали, він там має бути й бути… десєте покоління».[911]

— «Ніколи. Нє. Не позбудесі ніколи, поки ти жóєш. І ти минучий, а він на тій господарці панує далі. І єго треба здоглєдати і шєнувати: чи твій син, чи донька, чи невістка, чи зєть, чи хто би то не був, — треба його доглєдати. А єкшо нема нікого, він усьо єдно там буде пребувати: а попробуй там з того подвір’я шось узєти — він за тим піде до тебе і тобі покою не буде давати, шо ти не знаєш за него, а він за тебе, але він піде за тим, з тої господарки, старини, за тим, що ти взєв з старини на новину себі».[912]

— «Це така бéсіда бýла, шо, каже має дідька, щез би. І може, десь у когóсь і таке й бýло. Але не знаю, ми сі таким не користували. То є таке якесь, кажут, шо з роду в рід. Шо воно перенесéся».[913]

— «Казали, шо там, де є цей юзик, то там багатіют. Він лишаєсі з року в рік по роду».[914]

З огляду на нелюбов годованця до солоного його можна було вигнати ропою:

— «Якщо дідько сидить на поді, треба розвести сіль з водою і покропити під, і дідько зникне на все».[915]