Розділ другий Кепськи новини

— Оберона немає в Королівстві.

— Чому?

— По качану! Якби він був на місці — думаєш, я б зважився по тебе йти?!

Я потрусила головою. Максиміліан дивно на мене впливав: я тонула в його аргументах, немов у киселі. Слід було зібрати думки докупи; я не маленька дівчинка проти дорослої людини — я маг дороги проти іншого мага, некроманта, у нас розмова на рівних, і я не дозволю збити мене з пантелику.

— Перше, — я взялася загинати пальці, — Оберон ніколи не покине Королівство без нагляду. Друге: якщо Оберон перебуває в іншому світі, в Королівстві зупиняється час. Третє: Гарольд-головний королівський маг, і він, коли Оберона немає, може приймати рішення без чужої підказки. Четверте: Уйма вірний союзник Королівства, а ти некромант, людина, яка не заслуговує на довіру. П’яте: забув, як ти мене покинув у замку принца-деспота?

— Шосте: забула, як я тебе потім витяг?

Він, здається, розсердився. Мене це трохи заспокоїло: вічна його посмішечка дратувала, як рипіння заліза по склу. Коли він гнівався, то здавався молодшим. Зараз, у ліхтарному світлі, я розгледіла, що він не дорослий — ну, не такий дорослий, яким хоче здаватися. Дивно, як начальник табору повірив, що хлопець літ сімнадцяти може бути старшим оперуповноваженим. Напевно, Максиміліан його зачарував… а може, просто дуже впевнено тримався.

— Перше, — він дивився на мене спідлоба, — Оберона в Королівстві нема. Друге: оскільки він не пішов до іншого світу, то й час не зупинився.

— Виходить, поки ми тут з тобою говоримо, там до міста підступають вороги?!

— Ні! Зараз же я в іншому світі, а я став частиною Королівства, так що поки я тут сиджу, гуляю, умовляю тебе, розшукую крадені мобільники — там час не тече. Коли ти будеш у Королівстві — зупиниться час тут, у тебе вдома.

— Я знаю.

— Всезнайко, — він гмикнув, — я прошу тебе про єдине: ходімо в Королівство. Сама все побачиш.

Відчинилося вікно в нас на кухні. Визирнула мама, глибоко зітхнула та втупилася в нас із Максиміліаном.

— Ліно! — здається, мама навіть розгубилася. — Ми вже повечеряли! Ти йдеш додому?

Це означало: «З ким це ти сидиш? Він не схожий на пристойного хлопця! Подивися, який блідий, мабуть, наркоман!»

— Іду! — гукнула я. — Зараз!

Мама причинила вікно, але не пішла — все на нас поглядала. Максиміліан здавався їй підозрілим. Добре, що вона не знала, хто він такий насправді.

— Максиміліане, — заради мами я намагалася здаватись безтурботною, — ти повівся мерзотно. Просто сьогодні. І після цього хочеш, щоб я тобі довіряла?!

— Не довіряй, — він відвернувся, не приховуючи роздратування. — Не довіряй, залишайся вдома. А я можу сховатись і пересидіти. Королівство мені не рідне, навіщо я стараюся?

— Куди подівся Оберон?