TextBook — А ти будеш на суді?
— Так. Король звелів бути мені, канцлерові, комендантові… Начальникові варти, сурмачеві, глашатаєві, потім ще по одній людині від кожного цеху…
— І Лансові?
— Ланс загинув.
— Що?!
Гарольд перевів погляд на море.
— Ланс загинув. Він бився… Він урятував нас усіх.
— Коли?!
Двома руками я вчепилася в пісок. Піщинки витікали, сипалися між пальцями, лоскотали долоні.
— Як це сталося?
Гарольд поривчасто зітхнув:
— Після того, як ви зникли, Королівство втратило баланс. Ніби канатоходець іде по канату, і раптом у нього відпадає рука. Він втрачає рівновагу. Отак і ми. Кілька днів усі чекали, шукали, думали, ви повернетеся… Потім Оберон наказав… ну, коротше, пішли далі. І почалося: отруйний туман, смерчі, лихоманка… А потім налетіла вона. Королева туману. Ми з Обероном і Лансом стали трикутником, між нами — всі люди… І стояли так, відбиваючись, три доби без передиху. Усіх зберегли. Але гора, під якою ми стояли, не витримала. Пішла лавина. На Ланса. Він її посохом притримав… Поки ми рятували людей… А тільки-но всіх витягнули — він упав. Там і залишився…
Я заплющила очі й побачила все це. Валуни, що летять на голови. Худорлявого й вічно байдужого Ланса, який стоїть проти лавини, стискаючи посох дев’ятьма тонкими нервовими пальцями: «Час — вісім хвилин на сьому. Видимість — обмежена. Тип атаки — каменепад. Площа ураження — максимальна. Часовий зазор — п’ять хвилин тридцять дві секунди. Рекомендовано: провести евакуацію в якомога стисліші терміни…»
— Він загинув як герой, — сказав Гарольд чужим і байдужим голосом.
А я загину як зрадник.
* * *Уранці мені дали попоїсти — не пам’ятаю, що було в мисці.
Начальник варти з’явився за мною, щоб відвести до шатра. Не пам’ятаю, що він мені сказав.
Королівство цього ранку зібралося навколо шатра, начальникові варти довелося навіть прикрикнути, щоб звільнили дорогу. І в шатрі було повно народу — всі, про кого говорив напередодні Гарольд. Гачконосий комендант, канцлер, одягнений у чорне, сурмач і глашатай, представники від кожного цеху — і в центрі Оберон. Я мигцем глянула на нього і відвела очі.
Принц і Ельвіра теж були тут. Обоє червоні, обоє усміхнені. Краще б не бачити таких посмішок.
Начальник варти зайняв своє місце. Я стала поряд із принцом і принцесою. Випрямила спину — хоч на суді хотілося виглядати гідно, а не так, як ця усміхнена парочка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Цикл "Ключ від Королівства"» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцять шостий Брехня“ на сторінці 4. Приємного читання.