TextBook Оберон? Навряд. Принц і Ельвіра? Тим більше… Кому, крім мене, погіршає, якщо сьогодні на мирному піщаному березі ці незворушні тварюки перемелють клешнями всі мої кістки?
Якби тут був Ланс з його «трасуванням віялом»!
Мені не вдасться по-дорослому крутнути посох навколо пальця. Я ж не жонглер…
Зате я багато разів бачила вертольоти.
Я піднесла посох над головою. Збоку, мабуть, це було схоже на дитячу гру в гелікоптер: свиснуло наді мною повітря… Посипалися спочатку поодиноку іскри, потім цівки вогню, потім навколо мене раптом напнулося непроникне зелене шатро. Посох крутився вже сам по собі, щомиті ризикуючи впасти. Я бачила, як позадкували мої вороги, як упали, як закипіла вода біля берега — гості вшивалися, спіймавши облизня, тікали, так би мовити, у свою безодню, на дно морське, чи де там вони живуть… І ось уже берег спорожнів, а я стояла в центрі зеленого вогненного шатра, посох крутився у мене в руках, а я не могла його зупинити!
Ці кілька хвилин були найжахливішими з усієї сутички. Пальці заніміли, руки готові випасти із суглобів, вороги давно розбіглися… А посох свистів над моєю головою, не уповільнюючи обертів. Не зупиняючись.
Виручила хвора нога. Я спіткнулася об камінь і впала.
* * *— Ось вона! Ось!.. Ой, а що це?!
Я сиділа на пісочку, замислено вигризаючи смажених молюсків з їхніх закопчених розкритих будиночків. Багаття згасло. Сонце стояло високо, весь берег позаду був завалений відірваними залізними клешнями, а подекуди валялися й голови. Я навмисно сіла спиною до місця битви, щоб не псувати собі апетиту.
Я впізнала голос. Проте обернулася не відразу. Нехай дивляться, їм корисно. Може, відпаде охота ходити берегом самим, без мага дороги.
— Ліно! — голос був тепер слабкий, ледве чутний. — Ліно, ти жива?
Я знехотя повернула голову.
— Ні, мене вбили.
— Навіщо ти пішла? Як ти могла нас покинути?
Принц і Ельвіра поспішали до мене берегом, обережно обходячи залізні останки.
— Ці люди… Знаєш, що вони нам сказали, коли ти пішла? Вони послали нас чистити рибу!
— І правильно зробили.
Принц уповільнив крок. Випустив руку Ельвіри.
— Що ти сказала? — обурився він.
Я підвелася, взяла посох і пішла назустріч принцові. Він був значно вищий за мене, та це справи не міняло.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Цикл "Ключ від Королівства"» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцять п’ятий Водолази й новини“ на сторінці 3. Приємного читання.