Розділ «Як справжні мужики в коханні освідчуються»

Тьомик зітхнув:

– Та я знаю…

Кухонька нової трикімнатної квартири вкотре наповнилась тишею. І тут…

– Найближчим часом я збираюсь освідчитись, – залпом випалив Тьомик.

– Що?!! – я навіть припустити не міг, що діло зайшло настільки далеко. – Кому?! Я її знаю?

– Кгм… Альоні.

– Фуф… – зітхнув я з полегшенням.

Ні, я не схвалював обраницю свого напарника. Я просто достеменно знав, що буде на тому освідченні: Альона зробить з Артемом приблизно те ж саме, що зробив з ним стоматолог у Тукслі-Гутієррес, і все на тому закінчиться.

Для довідки: Альона – єдина з Тьомикових дівах, яка навідріз відмовлялася визнавати нашу з Тьомиком глибоку душевну спорідненість. Зрозуміло, вона мені не подобалася, хоча у дійсності я з нею практично не спілкувався. Зазвичай усе, що я від неї чув, це: «Щоб я тебе більше не бачила!» або: «Так! Мій Артем через півгодини має бути вдома. А тебе я щоб більше не бачила!»

Тьомик і Альона познайомилися на курсах з англійської років п’ять тому. Відтоді вони тричі розходилися і двічі сходилися назад. Востаннє голуб’ята розбіглися з таким скандалом, що бідному Тьомику, наче партизану, довелося три тижні переховуватись на окраїнах Києва, рятуючись від Васі – оскаженілого Альониного брата, майстра спорту по кікбоксингу. Причини цих міжусобних колотнеч краще пропустити, аби не виставляти мого напарника у невигідному світлі, зате необхідно відмітити, що з тих пір Альона не хоче навіть чути про Артема.

– Друже, вона вже, мабуть, давно заміжня, – спокійно мовив я.

– Ні, – так само спокійно відказав Тьомик.

– Значить, з кимось зустрічається.

– Так.

– Ну от бачиш.

– Вона зустрічається зі мною…

Я вдруге за вечір ледь не вдавився.

– Ми знову помирились, – хутко пояснив Артем.

– Коли?! – закричав я.

– Два місяці тому…