Розділ «Як справжні мужики в коханні освідчуються»

– Крім того, у шлюбному контракті має бути також прописано, що раз на тиждень ти маєш законне право піти зі мною на пиво.

– Зрозуміло. Що ще?

Я почухав голову:

– Це все…

– О’кей. А тепер ти пообіцяй: якщо все вигорить, ти обов’язково станеш моїм старшим дружбою на весіллі.

– Обіцяю, – важко зітхнув я.

Ми офіційно потисли один одному руки.

– Отож, – зрадів Тьомик, – першочергова проблема тепер – придумати, як мені освідчитись!

– А чому б тобі просто не підійти до неї та й не сказати: «Альоно, виходь за мене»? Слабо? – пхицьнув я.

– Не прокотить: вона мене не хоче бачити. Минуло вже півтора тижні відтоді, як ми розійшлися, а це значно більше, ніж термін, який мені надавався на роздуми. Словом, я проґавив усі можливі строки, і задача тепер дуже ускладнилася. Доведеться вигадувати щось, що одночасно приверне її увагу, змусить вислухати мене і разом з тим стримуватиме хоча б кілька хвилин натовп її придуркуватих родичів, які від надлишку піонерського завзяття намагатимуться перетворити мої заручини на похорон.

Я з розумінням кивнув.

– Бляха, Шекспір відпочиває.

– Ага! А ти думав, для чого я тебе покликав? Тут потрібна ціла стратегія, чувак, а не так просто: прийшов і ляпнув.

– Я щось надумаю, – сухо бовкнув я наостанок.

7

Утім, першим надумав усе ж таки Тьомик. Він подзвонив мені наступного ранку за чверть п’ята і загорлав прямо в трубку:

– Я знаю! Я знаю, Максе! Я придумав!

– О-о-ох… – простогнав я, намагаючись у темряві розгледіти на будильнику, котра зараз година.

– Всю ніч не склепив очей і тепер я знаю: я буду принцом! – випалив він, затим зробив паузу, щоб відчути, яке враження справили на мене його слова. – Ну як тобі, га? Справжнісіньким принцом!

– А-а-е…