Розділ «Як справжні мужики в коханні освідчуються»

– Істинно, чувак! Я думаю, це буде просто неперевершено і казково. Подумай сам: ну от сидить вона, сидить, значить, моя Альона і когось чекає. І кого вона чекає? Правильно! Принца! Всі дівчата мріють про свого казкового принца.

Я похапцем шукав підходящих слів, щоб послати його подалі. У тринадцять років ще, може, й мріють, але не в двадцять п’ять, тим більше, після того, як три роки зустрічалися з таким, як мій напарник. А проте мій мозок навідріз відмовлявся заводитися і працювати в таку рань, а затерплий язик ніяк не міг зібрати букви у слова, а слова – у речення.

– Ти, може, пам’ятаєш, передача колись така була по телевізору, – тим часом не вгавав мій напарник, – «Все для тебе» називалася. Там мужики з парашутами стрибали, лазили у вікна дев’ятого поверху, посеред вистави квіти виносили, коротше, чого тільки не вигадували, аби красиво освідчитися. Ото мені треба щось таке ж саме, тільки з принцом!

– Та ти… ти х… ти х… – хрипів я.

– Тільки я не уявляю, як це краще втілити в життя, – докінчив мій товариш. – Але не вішаймо носа! Завтра все більш детально обговоримо. Все, більше я тебе не відволікатиму. Спи сухенький.

І, не дочекавшись моєї реакції, Тьомик кинув трубку.

– …ти х… ти хоч знаєш, котра зараз година? – нарешті спромігся прошамкати я, а потім, почувши у відповідь самі лиш короткі гудки, безсило звалився назад на подушку.

8

На ранок Тьомик ще більше зміцнів у своєму рішенні. Усе його єство заполонила конгеніальна ідея предстати перед обраницею у ролі казкового принца. Однак на цьому ентузіазм і винахідливість мого напарника вичерпалися, всохли, наче джерело посеред пустелі. Всю організацію мені довелося вкотре перебрати на себе.

Тож спочатку я спробував абстрагуватися від усього зайвого і вималювати собі в голові образ закоханого до нестями принца.

Головним і невід’ємним атрибутом будь-якого принца є біла коняка. Я так і сказав Тьомику:

– Без білої коняки – нікуди!

Щоправда, мій напарник до цього часу ще жодного разу не їздив верхи, але це, я сподівався, можна якось поправити.

– Я розумію хід твоїх думок, Максе, – відказав Тьомик, – але, може, давай оту тезу про принца на білій коняці сприйматимемо образно, так би мовити, в алегоричній площині? Ну, тобто я можу під’їхати до неї на білому «Mercedes’і» абощо.

– А ти що, маєш гроші на білий «Mercedes»?

– Поки не маю, але можу взяти машину в кредит або ж просто орендувати на день.

– Ні, чувак, – рішуче заперечив я, – якщо ти хочеш бути оригінальним, якщо прагнеш стати справжнім принцом, то про «Mercedes» можеш забути. На «Mercedes’і» до неї будь-хто підкотити може, а от на білосніжній конячці – ні.

– Добре, – неохоче погодився Артем.

– Тож конячку я тобі зорганізую. Білу, сумирну і податливу, наче Папа Римський, – бубнів я і ретельно занотовував усе собі до записника, щоб пізніше не впустити жодної деталі. – Не переживай, друже, у мене є знайомі на одному іподромі під Києвом, таку лошачку підберуть – закохаєшся. Тепер наступне: негоже благородному принцу з’являтися перед дамою з порожніми руками. Тому в руках ти триматимеш… ти триматимеш… – я замислився і почухав олівцем за вухом, – ти триматимеш чорну троянду!

– Ух ти! – пожвавішав Тьомик.