Розділ «Частина 3 І чого ж це твоя хустка та така дуже стара стала, необдумана Міловице?»

І чого ж це твоя хустка та така дуже стара стала, необдумана Міловице?

І дивувалася ти все, Міловице: куди ж тільки той час так швидко збіг? Бо вже й менші твої сестри попідростали. Вже й найстарша Ярина була дівкою. Вечорами, мати розказувала, аж тини тріщали від хлопців, висвистували вони Ярину попід вікнами.

А Ярина, байдуже, що вутленька та маленька собі, але як прибереться, як вибереться, та й чкурне собі з дому, то до півночі й не чекай її.

Твоя мати Горпина на Ярину сердилася. Бо боялася, щоб не втнула вона чогось такого, як і ти, Міловице.

«Дивись мені, Ярино, хоч ти й думаєш, що вже велика, але все ж іще дитина! – повчала твоя мати Горпина чи не щодня твою меншу сестру, Міловице. – Гляди мені, щоб у пелені дитя не принесла!»

«Що ви таке, мамо, кажете!» – червоніла на такі слова Ярина.

«Он і Міловиця у нас була тиха, та й бачиш, як гарно вийшла заміж – втекла від вінчаного чоловіка, не послухала матері, а я ж їй добра хотіла! Так тепер через непослух свій бачиш, якого щастя має?»

«Рано мені ще заміж, мамо, – на такі слова сміялася Ярина. – Нікого я ще не полюбила аж так, щоби йти з ним розписуватись!»

«Дивись, дочко, і добре затямлюй, – все ж повчала твою сестру мати. – Не шукай хлопців іздалеку, краще вибрати жениха у своєму селі, бо ж тут ти все про всіх знаєш. І дивися, дочко, на батька. Бо який батько, такий і син його пізніш буде! І щоб горілки, дивись, він не пив, і щоб бідний не був…»

«Де ви, мамо, тепер знайдете багатих? – зітхала Ярина. – Тепер скрізь – одні колгоспники».

«Ну то шукай хоч роботящого та розумного парубка, все не будеш бідувати! І затям, Ярино, що в нас багатства нема, тож видивляйся, аби в його батьків була хата, або ж щоб могли вам хоч чимось допомагати!»

«А Тимкові гроші? – перепитувала у твоєї матері, Міловице, Ярина. – Тато казали, що справлять мені за ті гроші плаття!»

«Ет! – махала рукою мати. – Може, й справить, як здужає назад гроші видерти. Бо ж заніс дурний батько твій Тимкові гроші і здав до банку, а других грошей у нас нема! І аби забрати ті гроші, Ярино, то стало б не тільки тобі на плаття, але ще й на весілля – і на твоє, і для Явдохи, Тетяни, ще й Катерині залишилося б».

Ото й придивлялася, Міловице, твоя сестра Ярина до женихів і вибрала серед них найкращого – Василя.

«Тату, ми з Василем будемо женитися!» – якогось разу сказала увечері за столом твоєму батькові Кіндратові його друга дочка Ярина.

«Ну то й женіться, – відповів на те батько, – тільки ж чи не так, дочко, як наша Міловиця?»

«О! Ярина – не Міловиця! – вступилася за дочку твоя мати Горпина. – Ця вже не прийде й не сяде нам на шию. За кого ж ти будеш йти, чи з нашого села хлопець?»

«Із нашого, це, мамо, Василь Горбань».

«О! Ці свати будуть гарні! – зраділа на Яринині слова твоя мати, Міловице. – Буде до кого хоч на празник у гості піти! Чи, може, не доведи господи, і ти захочеш прийти із своїм чоловіком у батькову хату та й тут у нас разом із ним на голові сидіти?»