TextBook Але коли знайшов твій батько Уманський банк, то було вже пізно й у банку зачинено.
«Приходьте назавтра!» – сказав сторож і затягнув фіранкою скло у вікні.
Мусив твій батько, Міловице, проситися ночувати до чужих людей. Заплатив гроші за місце для коняки й для себе; ліг на лаву під стіною, вкрився свиткою і заснув.
А як тільки у вікнах почало розвиднюватися, батько твій, Міловице, вже й схопився був на ноги, бо не міг більше в чужій хаті влежати, та ще й дуже тривожився: чи ж забере він із банку свої гроші тепер…
До банку було дуже близько, тому рішив батько залишити воли у хазяїна, а самому пішки йти. І поки дійшов до банку, там уже й відчинилося.
Зайшов твій батько у низеньку кімнату з довгими вікнами, і побачив, що за перегородкою сидів чоловік у білій сорочці й нарукавниках, та гортав папери. І в кімнаті тій банківській було, либонь, порожньо, бо ще ранній ранок був. Тож твій батько, Міловице, був першим відвідувачем. Став він посеред зали й роздивлятися почав. Аж ось рипнули двері за касою і до банку зайшов ще один чоловік.
«Добрий день!» – голосно привітався твій батько Кіндрат до цього чоловіка, й пильно придивився до його одягу. Чоловік цей теж, як і той, що сидів за віконцем, був у білій накрохмаленій сорочці.
«Що вам треба?» – змірявши сільського дядька очима, запитав чоловік.
«Я хочу забрати свої гроші».
«Сядьте отам на стілець, – показав у куток, – а я зараз гукну касира».
От дядько повернувся до дверей і когось звідти гукнув.
Недовго батько й чекав, бо швидко з бічних дверей до зали вийшов іще один огрядний чоловік в окулярах і про щось тихо запитав молодика, а той показав йому на твого батька Кіндрата.
«Йдіть до мене, – гукнув дядько в окулярах і сів за чорний вичовганий стіл. – Які це гроші ви хочете получити?» – спитав.
«Гроші, які мені вислав мій син Тимко із Америки! Золотом. Саме тоді, як я їх получив, приходили ваші люди і просили мене покласти на збереження в Уманський банк, взяли гроші й видали про те розписку!»
«Ану давайте сюди ту розписку», – протягнув пухку білу руку дядько.
Твій батько, Міловице, поліз за пазуху і вийняв звідти загорнутий у білу хустину папір, розгорнув і подав його дядькові.
А той взяв папір до рук, уважно подивився – і зразу ж віддав назад.
«Цей документ фальшивий! – сказав. – І ніяких грошей ви до нашого банку не клали!»
«Як це – фальшивий?! – вкрився холодним потом твій батько, Міловице. – Ніякий він не фальшивий! Роздивіться бумагу добре!»
«Ану, Миколайовичу, гляньте ви», – гукнув дядько в окулярах на молодшого.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Необдумана Міловиця» автора Луценко З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 3 І чого ж це твоя хустка та така дуже стара стала, необдумана Міловице?“ на сторінці 3. Приємного читання.