Розділ «Частина 4 І для чого це ти цю погану сіру хустку на голові пов’язала, безталанна Міловице?»

І для чого це ти цю погану сіру хустку на голові пов’язала, безталанна Міловице?

Пройшло було вже від вашого з Ільком весілля, Міловице, п’ятнадцять років.

І в селі тепер, крім ясел, була ще й своя школа, і хто хотів і міг, ходили вчитися. За дерев’яними, грубо збитими столами на лавках та ослінчиках сиділи учні, і хто мав чоботи, той і йшов учитися.

Не повертався з Америки твій брат Тимко, не писав більше він листів до своєї рідні.

Повиходили вже й заміж були молодші сестри твої, Міловице. Ярина жила близько, через дві хати від матері, Катерина через берег на другім кінці села, а Тетяна з Явдохою повибиралися у сусідні села.

А в убогій вашій хаті з Ільком було багато дітей, після Макара й Гані народилося ще троє – Маруся, Гріша й Іван.

Якоїсь весни замісили ви з Ільком глини, накрутили вальків із половою і зліпили ще одну хату, через сіни.

А на осінь підвела ти, Міловице, жовтою глиною довгу призьбу, і справили ви новосілля.

Як і раніше, ще поночі щодня вставала ти, Міловице, до печі й баняків, палила вогонь у челюстях і совала баняками по припічку.

А діти твої, Міловице, визирали з лежанки на хату, там сушилося просо й кукурудза, й тепло було.

Накидала ти, Міловице, у велику щербату миску бараболю або ж сипала густу кашу, чи галушок, чи вареників, викладала по столі дерев’яні ложки, і сідали всі та чекали на батька.

Не було серед дітей твоїх тільки найстаршого, Макара.

Забрали його були разом із іншими сільськими дітьми ще на початку війни в Германію.

А до війни вчився Макар дуже гарно у школі.

І мріяла ти, Міловице, що колись із Макара твого буде гарний лікар!

Хвалив твого хлопця й учитель.

«Вчись, синочку, і будеш, як твій покійний дід Ксень, людей лікувати! Твій дід був костоправом. Ото як закінчиш гарно школу, поїдеш у місто, та й вивчишся. А тоді будеш ходити у теплі, в чистій одежі та й зароблятимеш гарні гроші!»

Так ти, Міловице, собі мріяла. Але всі плани твої побила війна.

Ілько ж твій, Міловице, у війну зробився худий і ще вищий, і згорбився весь.