TextBook А Ілько, Міловице, по-іншому рішив, хоч корову він теж жалів…
Якось увечері, як ти з дітьми лягла спати, – вийшов Ілько на вулицю, а тоді зайшов у низенький хлів, взяв корову на налигача – і вивів на обору, зав’язав корові морду хусткою, пообмотував ратиці клоччям, а тоді, щоб ніхто не побачив, повів полем у сусіднє село.
На ранок приніс тобі, Міловице, Ілько, мішок із м’ясом, те, що від корови лишилося.
І ти, Міловице, за коровою побивалася, і сердилася на Ілька, і плакала.
«Так хоч буде дітям що їсти, однаково б забрали», – зітхав на твої сльози Ілько.
Засолила ти, Міловице, коров’яче м’ясо у діжку, й закопали ви його з Ільком під хлівчиком.
«От тобі, корово, й нова обора», – сказав Ілько.
«А де, тату, моя корова? – дивувався Макар. – Чогось мама не ходять більше її доїти?»
І зглядалися ви, Міловице, і думали, що сказати дитині, бо правди казати не можна було.
«Пішла наша корівка у поле, та й десь там і ділася», – вигадала дитині ти, Міловице, історію.
«То треба йти бігом шукати!» – підхоплювався Макар.
«Не треба! Напали на корову вовки та й роздерли її».
«А ти бачила, як рвали?» – перепитував Макар.
«Еге ж, бачила».
«А чом же не оборонила?!»
«Бо вовків було дуже багато, могли б і мене з’їсти!»
«То не ходи за коровою…»
На тому дитині й забулося, тільки ти, Міловице, й далі плакала, як витягувала з діжки шматки м’яса коров’ячого.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Необдумана Міловиця» автора Луценко З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 3 І чого ж це твоя хустка та така дуже стара стала, необдумана Міловице?“ на сторінці 13. Приємного читання.